Коли каятись запізно. Забрала чужого чоловіка і тепер нещасна

Я завжди заздрила своїй подрузі. Ніби й зізнаватись в цьому непристойно, тільки правду все одно не сховаєш. Їй завжди щастило! Про таких, раніше говорили, що вони народилися «із золотою ложечкою в роті». Так і Лариса – їй завжди діставалося найкраще, і чоловік теж. Тільки вона вічно усім незадоволена була, бурчала і сварилася.

І чоловіка свого вона зовсім не цінувала. Я точно це знаю, тому що як не зустрінемося, вона його останніми словами криє: і жадібний він, і гуляє, і грубий, і невихований, і вдома не допомагає, і інтересів у нього ніяких немає. І не розлучається вона з ним тільки тому, що не хоче позбавляти дитину батька, хоча він все одно з синочком зовсім не займається. Я слухала, згадувала її чоловіка і не вірила! Тому що я сама з її чоловіком знайома і бачила, що він м’який, добрий, веселий, з хорошим характером, та й заробляє пристойно. Чесно сказати, він мені відразу сподобався. Я тоді від заздрощів позеленіла, коли Лариса за нього заміж вийшла.

Напевно, тому я з самого початку співчувала чоловікові подруги, жаліла його і в глибині душі вважала подругу негідною його. Коли у нас з ним роман почався, я навіть не помітила. Спочатку усвідомила, соромно стало, адже недобре це. А потім подумала, а чому і я щасливою бути не можу?! Не все ж в цьому житті краще повинно подрузі діставатися.

Коротше, забрала я чоловіка у подруги без жодних докорів сумління! Він спочатку так просто до мене переїхав, а потім і розлучився. На дитину відразу по суду став аліменти виплачувати і ще злегка зловтішався, говорив, що велика частина зарплати у нього готівкою в конверті видається, так що тепер цих грошей його колишня дружина не побачить.

А потім почалося наше сімейне життя, і виявилося, що це зовсім не свято, як я раніше думала. Згодом я стала розуміти, що моя подруга була, не так вже й неправа щодо свого чоловіка. Перше, що я помітила, що він жодного разу не згадує свого синочка. Навіть про його день народження я нагадала, але він все одно не привітав його. Коли я запитала, він став говорити, що повністю порвав з минулим, і не хоче, щоб воно заважало в його нового життя. Але ж дитина не винна!

А потім все і почалося: приходячи з роботи, чоловік вимагав їжу, дивився телевізор, читав газети і зовсім не звертав на мене уваги. Коли я намагалася щось сказати, він дорікав мене в тому, що я невдячна, що він заради мене покинув сім’ю, а я ще виступаю. І жадібним він виявився жaхливо – кожен раз на харчування і необхідні речі гроші доводилося випрошувати, а він все обзивав мене марнотратницею і ставив у приклад свою колишню дружину, яка сама добре заробляла.

Все те, про що розповідала моя подруга, стало дійсністю поступово. Хорошим, милим і добрим мій чоловік був зі сторонніми людьми, на роботі, а вдома ставав самим собою: хамським, невихованим, жадібним, дріб’язковим неробою.

Нещодавно я зустріла свою, тепер вже колишню, подругу. Я хотіла звернути вбік, щоб не попастися на очі, але вона мене покликала. Я злякалася, що Лариса мені скaндaл влаштує, зганьбить прямо на вулиці, але помилилася. Лариса була веселою, добре виглядала і. А потім вона запитала: «Ну що, очі завидющі, наїлася вже«щастя»з чужим чоловіком?» І запитала-то зовсім беззлобно, навіть співчутливо. Та ще попередила, що якщо до сих пір я нічого не зрозуміла, то з часом обов’язково дійде!

Вдома я чоловікові сказала, що зустріла Ларису. Він тут же почав її лаяти, обзивати, говорити, який він нещасний був, а мені раптом стало так гидко. Я згадала, що раніше він теж завжди лаяв дружину, скаржився на неї, але тоді я йому співчувала, вірила і навіть раділа, що про везучу подругу такі слова чую. А зараз зрозуміла, що, може бути, він і про мене комусь те ж саме говорить, співчуття шукає.

Забрала я чужого чоловіка, але щастя з ним не отримала. Розумію, що сама у всьому винна, і самій потрібно вихід шукати. Найгірше те, що я при надії, правда, термін маленький ще. Позбутись не хочеться жахливо, я ж про дитинча давно мріяла, але й народжувати з таким чоловіком страшно, тому що не стану я з ним жити – це вже розумію. Ось і потрапила я в пастку власної заздрості, тільки життя собі зіпсувала. Хочу порадити з власного досвіду – якщо ваш коханий сильно дружину лає, подумайте гарненько, як би вам на її місці не опинитися! І не все, чому ви заздрите, варто того. А я від заздрощів зовсім вилікувалася, тільки от якою ціною?!

Марина К