Мати нeнaвидiла донечку ще з нарoдження, бо тepпіти не мoгла її батька. В очі і позаочі називала «це моя дypочка»

У далекому 1979 році вийшла одна жінка заміж. Чоловік офіцер, ось-ось капітана отримає, завaгiтніла швидко, дитинy в 80-му народила. Все ніби добре: хороший чоловік, дитина, живи-радій.

Але через якусь дурницю посварилися. І розлучилася ця жінка. Не дивлячись що чоловік ще два роки до неї їздив, просив повернутися.

Чи то жіноча гордість, чи то жіноча дурість зіграли. Що, напевно, одне і теж.

Все знову начебто нічого: мати і батько допомагають, робота хороша – живи і радій. Але вирішила жінка, що дитина їй заважає знову заміж вийти.

Та й так як батька дочки вона зненавиділа, тож і дитина теж стала їй ненависною. Залишила маленьку донечку на своїх батьків, зайнялася своєю долею.

Заміж вдруге вийшла швидко, переїхала, дочку від першого шлюбу з собою не взяла. Там нова рідня умови поставила: ніяких сторонніх дітей щоб не було. Жила дочка з бабусею, дідом і тіткою.

У вихідні бігала на дорогу, чекала електричку, в надії що мати приїде. Вона і приїжджала періодично – по великих святах. Перший час частіше, потім рідше і рідше. Доньку в очі і позаочі називала «це моя дyрочка». Як не старалася дівчинка, все одно була «не така».

Та й від нового чоловіка вже дитина народилася, теж дівчинка. Куди там до старшої від першого шлюбу?

Йшов час, мати все більше забувала про дитину. Батьківські збори, випускні, підліткові комплекси, проблеми дочки, її радості і успіхи – все це пройшло повз матiр.

Дочка виросла, вивчилася, зрозуміла, що мати їй власне настільки чужа людина, що вона навіть не знає, про що з нею можна говорити. Та й мати жила за принципом, щоб зробити старшій дочці щось чим болючіше, тим краще.

Багато вона наробила шкоди своїй дитині за все життя, дуже багато. За дрібниці. А потім навіть стала приховувати від усіх, що є у неї «помилка молодості від першого шлюбу».

Молодша заміж виходила, від старшої приховувала, боялася, що раптом напрошуватися буде в гості на весілля? Молодша дитину народила, так більше року приховували ретельно.

Навіщо це все – не знаю навіть. Не питайте. Старша дочка прекрасна людина: діти, чоловік, робота. Не n’яниця, не нaркoмaнка.

Матері ніколи не нав’язувалася. Правда і не пробачила. Каже занадто добре пам’ятає, як у важкий період, мати не те що не допомогла, а ще й гнобила її як попало. Та й всі дні народження, які провела в самоті – теж пам’ятає прекрасно.

Зараз з матір’ю вона не спілкується, зі зведеною сестрою відносини підтримують. Ввічливі, ні до чого не зобов’язують.

Чесно, я не можу зрозуміти за що можна з народження невзлюбить дитини, щоб все життя намагатися їй зіпсувати?

Хоча може це теж жіноче марення: не люблю чоловіка, не люблю його дитини, до чоловіка не дотяглася, але якщо «хапнути» його дитину, то як би йому зробити гірше. Перекладання з голови на хвіст.