Сповідь емігрантки з Африки: “Я не вибирала країну, мені довелося їхати за коханим на кінець світу”

Так вже вийшло, що доля занесла коханого полтавчанки Вікторії Денисюк в Південну Африку. Але для справжнього кохання перешкод не існує. Заради нього вона кинула все і полетіла на інший континент.

Дівчина вже другий рік живе в далекій країні, де нарахувала більше плюсів, ніж мінусів.

Чому місцеві називають себе “райдужної нацією”, шансах іноземця отримати тут роботу і про те, в яких районах краще не показуватися білій людині – в її розповіді.

Історія переїзду

Історія мого переїзду почалася з любові до хлопця і бажання завжди бути поруч. Я не вибирала країну, мені довелося їхати за коханим на кінець світу.

На жаль, поки для українців безвізового режиму з ПАР немає, а для отримання візи існують досить жорсткі і не завжди чіткі правила. Якщо якийсь документ, фото, або навіть не кольоровий друк документів не сподобаються консулу – можуть легко відмовити, не пояснюючи причину. Загалом, є з чим повозитися, але поїздка сюди однозначно того варта! З України прямих рейсів немає, доведеться робити пересадки. Мінімальний час в дорозі з пересадкою – 16 годин.

Перші враження

Переліт в ПАР став моєю першою поїздкою за межі України. Прилетіла я сюди в кінці червня, з розпалу українського літа в розпал місцевої зими. Перше враження було двояким – ніби й сонце світить, і пальми всюди, та й незвичайне все, а в той же час якось не “по-африканськи” холодно, голі дерева і суха трава.

Мені здавалося, що тут так завжди, але, на щастя, я помилялася і зима триває всього 2-3 місяці. Взагалі, клімат приємно здивував, спека в +35 переноситься значно легше, ніж в Україні, через низьку вологості повітря.

Тут лівосторонній рух, кермо в машині з правого боку і ПДР інші. Дороги в ПАР практично ідеальні, можна не боятися зустріти ями або щебінь замість асфальту. І це не дивно з огляду на те, що країна в буквальному сенсі живе на колесах.

У цій країні найвищий показник кількості авто на душу населення в світі – 2,5 машини на людину. Тому і тротуарів вздовж вулиць практично немає, доводиться йти по газону або проїжджій частині.

До чого не можу звикнути до цих пір, так це до асортименту в продуктовому – тут майже немає ковбаси, свинини, зовсім немає сиру, і при наявності двох океанів практично немає риби! Всі магазини закриваються о 18:00, а у вихідні дні ще раніше.

Робота

Подружня віза не дає права на офіційну роботу, тому доводиться чекати посвідку на проживання, яку можна отримати після проживання в країні 5 років або отримувати робочу візу.

В очікуванні дозволу на проживання багато дівчат працюють нелегально – шиють на замовлення, працюють перукарями, роблять манікюр, займаються домашньою випічкою і приготуванням страв, йдуть в гіди. Для отримання робочої візи потрібен рекомендаційний лист від роботодавця з вагомим поясненням, чому він бере саме тебе (іноземця), а не місцевого жителя.

Так як тут високий рівень безробіття і держава в першу чергу зацікавлена в працевлаштуванні своїх громадян. Затребуваними є лише висококваліфіковані працівники в галузях IT і важкої промисловості.

Для прикладу, заробітна плата шкільного вчителя становить від 1000 до 1500 американських доларів, інженера – від 3500 до 6000 доларів.

У всіх будинках середнього класу і вище, незалежно від кольору шкіри власника, працюють чорношкірі жінки служниці і чоловіки садівники.

Медицина

Страхова медицина тут на високому рівні. Як правило, роботодавець оплачує від 50 до 100% вартості страховки. Консультація терапевта обійдеться в $30-50, а день в стаціонарі – $650-800. Є і державна медицина для бідного населення, але з розповідей вона жaхлива і краще туди не потрапляти. Всі медикаменти продаються за рецептами, у вільному доступі лише ліки від нежитю, головного болю та застуди.

Про місцеві жителів

ПАР – це дійсно одна з найбільш багатонаціональних і багатокультурних країн. Тут разом уживаються африканери (бури, вихідці з Голландії), британці, інші європейці, індуси, араби, азіати, малайці, не кажучи вже про дюжину корінних чорношкірих племен. І всі вони зі своїми традиціями, звичаями і святами. У ПАР 11 офіційних національних мов. Через це ПАРівці часто називають себе “райдужною нацією”.

В основному, місцеві жителі усміхнені, спокійні і привітні люди. У магазинах, ресторанах, заправках, готелях – сервіс завжди на вищому рівні.

У ПАР ніщо і ніколи не робиться після першого прохання. Якщо ви просите про послугу, то робити це потрібно як мінімум двічі, а краще тричі. Це не тому, що вони не доброзичливі, або не хочуть вам допомогти, а скоріше через їх неквапливість і зайву метушливість.

Тут немає такого, що сусіди ходять один до одного на чай або дружать будинками, але всі (навіть не знайомі між собою) завжди вітаються і запитують, як у тебе справи.

Ціни

Ціни на продукти приблизно як в Україні – щось трохи дорожче, щось дешевше.

Вартість житла і оренди дуже залежить від району. Є відверто неблагополучні райони з високим рівнем злочинності. Це, як не дивно, центральні райони міста, де живе чорне населення і показуватися білій людині навіть вдень – небезпечно.

Дуже популярними є житлові комплекси на околицях – закриті та під охороною по периметру з пропускною системою. Оренда такого житла становить від $360 і до $ 850. Зняти будинок в такому затишному комплексі буде коштувати вже від $ 1300.

Загалом можна сказати, що чим безпечніше, тим дорожче, так як зломи будинків в ПАР досить часте явище. На всіх будинках встановлюються решітки в обов’язковому порядку, а електропарканами з колючим дротом – must have.

Водійське посвідчення

У мене є українське водійське посвідчення, але я поки тільки тренуюся водити тут. Водить чоловік і у нього вже є місцеві права. За українським посвідченням можна їздити поки не отримаєш дозвіл на проживання. Після його отримання протягом півроку потрібно отримати місцеве. Перед отриманням потрібно в обов’язковому порядку отримати учнівські права, які видаються після здачі теорії (письмові тести, не на комп’ютері), і дають право на водіння в перебігу двох років в якості практики.

Протягом цього терміну в будь-який момент можна здати практику водіння і отримати вже повноцінні права. Теорія досить проста і логічна, на відміну від української, і здати її набагато легше.

Практика ж складніша, ніж в Україні і включає в себе: 4 види парковок, огляд автомобілю і підготовку до поїздки, рушання під гірку, екстрене гальмування і поїздка по місту з екзаменатором.

У практичному тесті (на відміну від теорії) багато нелогічності і не має нічого спільного з реальним водінням. У чоловіка досить великий стаж водіння, тому вся процедура отримання прав, і учнівських і звичайних, зайняла 2 тижні. Все це обійшлося нам приблизно в $50.

Підсумки

Як і в будь-якій країні, тут є свої плюси і мінуси. Один з найбільших недоліків – це залишки слідів апартеїду. По-перше, це квартали і Тауншип, в яких білій людині краще не з’являтися. Але, якщо дотримуватися правил безпеки і бути насторожі, то будь-яких неприємностей можна легко уникнути.

По-друге, якщо ви прийдете влаштовуватися на роботу і на те саме місце претендуватиме чорний кандидат, то велика ймовірність, що роботу отримає саме він і не через рівень своєї компетентності, досвіду, освіченості, а саме через колір шкіри. Також стоять поруч шикарні будинки з закинутими хмарочосами, а через дорогу від усього цього можна побачити Тауншип з будиночками з шиферу і купою сміття.

Але особисто мені здається, що плюсів у цій країні більше. Країна подобається однозначно через клімат і шикарну природу – гори, водоспади, унікальні пейзажі, океани, дика природа і тварини. Літо 9 місяців в році, яскраве сонце, тут можна знайти все – від лижного курорту до пустелі. У ПАР важко не закохатися, тут особлива атмосфера. У мене все ще стадія звикання і дослідження, але можу вже сказати точно – це країна, в якій хочеться залишатися.