Сиджу на прийомі в ЖК, раптом дзвінок з пологового будинку: — Доктор, терміново до нас!
— Доктор, терміново до нас! Самозвернення — вагітна з болями в животі, з двома рубцями після кесаревого розтину!
Кидаю прийом, біжу в пологовий будинок, і бачу — на кушетці в приймачі лежить вагітна, сіруватого кольору шкірні покриви і тихо постогнує.
— Що сталося? — запитую я, а сама вже оголяю її живіт і проводжу огляд.
Матка «дибки», щільна, болюча. Частини плоду чітко не визначаються. Серцеві тони плода чітко не вислуховуються — то у дитини брадикардія, то у мами тахікардія. Тут же згадую, що ця жінка приходила до мене на прийом у ЖК рівно тиждень тому, вставати на облік. І в неї дійсно два кесаревих розтини в анамнезі.
— Живіт болить, — відповідає мені пацієнтка. — Ось, їздили до родичів у сусіднє село, всією сім’єю, на своїй машині. Так растрясло напевно, ще в машині живіт заболів. А зараз прямо сил немає..!
— Тиск який? — запитую у своїх акушерок. — Сто шістдесят. — Перекладайте жінку на носилки і на руках у хірургію!
— Як на руках? — кликали мої дівчатка. — Вона ж тільки що сама прийшла!
— На руках і на ношах! — гаркнула я. — Чоловіка в помічники візьміть!
А сама вихором в ординаторську, і падаю на телефон:
— Хірургія? Терміново розгортайте операційну! Ми до вас несемо розрив матки по рубцю!
Набираю другий номер:
— Жіноча консультація? Терміново підняти картку Н.Н., вона була у нас тиждень тому, і з результатами аналізів занести в хірургію! Мене на прийом не чекайте, йду в операційну!
Хапаю порожню історію пологів і біжу слідом за ношами.
В хірургії нас вже зустрічає Василич, вимірює пульс хворій, оцінює хабитус (стан хворої), тихенько питає мене:
— Йдемо на дитину, чи на маму?
Я у відповідь круглі очі:
— Василич! Яка дитина!? Мені б витягнути маму!
— Зрозуміло, — відповів він і повіз хвору в операційну. Я біжу в ординаторську, стикаюся з асистентом:
— Толь, давайте починайте митися, я слідом!
Через кілька секунд і я вмиваюсь, одягаюся, до столу — почали! Вскриваємся, дивимося: на нас в рану корпорально вибуху матки дивиться повністю відшарована плацента, нижній край якої щільно вріс в рубець на всьому протязі. В черевній порожнині близько п’ятисот мілілітрів темної крові.
— Ой, Толя, допомагай! я боюся! — шепнула я асистентові.
— Не бійся. Давай разом, — і починає обережно, одним пальцем відводити тканину плаценти від країв рани. Кровотеча не посилилася.
— Все, вже скоротилося, працюй, — заспокоїв він мене. І ми почали працювати. Відвели плаценту, не чіпаючи нижнього краю розкрили плодовий міхур, і дістали абсолютно білого, як аркуш паперу, дитину, без ознак життя.
— Шкода, не встигли. — промовив мій хірург, — весь знекровився через пуповину.
— Василич, подивися, а? Може ще можна щось зробити? Ти ж у нас чарівник! — слізно попросила я, передаючи бездиханне тільце на руки акушерки. Поруч стояв зовсім втрачений молодий неонатолог.
Віддавши дитину, ми продовжили працювати. Попереду нас чекала ненависна екстирпація. І ось хвилин через десять напруженої роботи, коли вже судини були перев’язані, і можна було відкидати матку, ми почули якийсь слабкий писк — не те кошеня, не здалося?
Але писк наростав і перейшов до впевненого плачу дитини!
— Невже оживив!? — здивувалися ми, — Василич, це наша дитина плаче?!
В операційну з задоволеною посмішкою впливає Василич:
— А хіба не ви казали, що я чарівник? З легкістю і на підйомі ми закінчили операцію. На повному розриві матки врятували і маму і дитину!
Це була перемога всієї нашої бригади!
Василич, наш добрий фей і чарівник, пішов з життя 02.01.2013 року у віці 52 років, відчергував добове чергування 1 січня, на ганку власного дому.
Шукайте деталі в групі Facebook