“У сарай переселили, бо не виконувала норми на городі” – жінка про 16 років трудового рабства

52-річна Олена Ширякіна 16 років пробула в трудовому рабстві в селі Черевки Згурівського району на Київщині. Жінку на власній дачі утримували її знайомі – подружжя киян Віталій та Ірина Ємчуки. Змушували працювати на полі та доглядати обійстя.

7 серпня жінку з дачі киян забрала голова сільради Черевків Наталія Леміш. Її відвезли до районної лікарні Згурівки, де чотири дні лікарі рятували жінку від зневоднення та виснаження. Тоді ж вона розповіла, як потрапила в кабалу. 11 серпня по жінку приїхав брат Олег Оболенцев, який забрав її до себе. Весь цей час він вважав, що Олена працює в Іспанії та Японії.

Про звільнення, пережите за роки неволі, розлуку з рідними Олена Ширякіна розповіла в інтерв’ю Gazeta.ua.

Ви пам’ятаєте ваше звільнення?
Так, я лежала на матраці, коли відкрились двері. На порозі стояла голова сільради Наталія і cусідка Тетяна. Голова каже: “Олена, я допоможу”. А я не хочу ставати, бо мене запевнили і зазомбували. Казали, тільки-но вийду за фіртку, мене здадуть у психлікарню. Але серце підказувало – вони друзі, треба йти.
Де ви познайомились з родиною Ємчуків?

Жили з ними по сусідству. Я переїхала в Україну в середині 1996 року. Працювала перекладачем з німецької. Познайомилась із Сашкою Ширякіним – він був офіцером Київського гарнізону. Отримала громадянство. 1998 року йому квартиру дали на вулиці Тополиній. Ємчуки жили в сусідній квартирі. 1999-го народився син Дімка. За рік ми з Сашком розлучились. Я залишилася в Києві. Квартира була записана на чоловіка, тому я переїхала в орендовану на Троєщині.
Десь 2002 року Іра Ємчук запропонувала мені поїхати на заробітки в Іспанію. Казала, що там я швидко зароблю на квартиру в Києві. Але сказала, що для цього потрібно 9 тисяч доларів. Я була перекладачем на будівництві німецького посольства, тому гроші за рік на документи назбирала. Відправила до мами Дімку, а сам жила в подруги. Чекала, доки зроблять документи. Процес затягнувся. Іра запропонувала цей час пожити в неї на дачі.
Казали, тільки-но вийду за фіртку, мене здадуть у психлікарню
Вам не здалось це шахрайством?
Ні, все ж таки колишня сусідка. Я коли приїхала до них у Черевці, то там був рай. Яблуневий сад, свіжі овочі. Я багато читала, яблука їла. Їздила до посольства. Але мені у візі відмовили. Тоді я знов повернулась у Черевці.
Тобто ви могли спершу вільно їздити?
Так, я навіть виїхала на три місяці в Чехію. Пропрацювала там пекарем. Віза закінчилась, я знову повернулась у Черевці.
Чому туди?
Вірила Ємчукам, що вони відправлять мене на заробітки.
Вас часто на городі бачили сусіди.
Спершу це була моя ініціатива. Не мала чим зайнятись, тому і пішла прополювати город. Ірина Аркадіївна була шокована, як я вичистила помідори і перці від бур’янів. Але з часом об’єм робіт усе збільшувався і збільшувався з різних причин. Там більше перців посадили, там помідорів і огірків. А мені кажуть, що ніби все вирішується питання, щоб я могла виїхати на заробітки.
А мамі правди сказати не можу. Бо знаю, що у неї буде серцевий напад. Їй кажу, що працюю в Іспанії. Допомагати їй грошима не можу, бо тут роблю внески на квартиру, яку я в Києві ніби будую. Маму обманюю, Дімку обманюю.
Ви до них не їздили?
Ні. Ще на початку розповіла їм легенду, що в Іспанії я працюю нелегально. Не можу виїхати, бо назад не повернусь. Я мамі це постійно пояснювала.
А як ви з нею зв’язувались?
Ми говорили по стаціонарному телефону. У Ємчуків у Черевках стоїть дисковий. І точно такий же вдома у батьків був у Волгограді. Мама не могла визначити звідки я телефоную.
Потім у Волгограді купили телефон, який визначає номери. Тоді я дзвонила з мобільного Ємчуків. Фактично, шифрувалась по повній програмі.
Вам не хотілось усе кинути і поїхати до рідних?
Мені стидно було. Дитя вже в школу йде, а я сиджу на чужій дачі. Не можу навіть пояснити, як хотілось. Але мене настільки совість мучила – де ми будемо жити, куди я дитя заберу?
У Волгоград вертатись я не хотіла. Я вже мала українське громадянство, то що – знову проходити сім кіл пекла, щоб отримати російське? Перспектива роботи там – йти в школу викладати, я не могла. Мала в Києві більші зарплати. І де жити? У хрущовці жили мої батьки, баба з дідом. Усі вони на пенсії. Що нам із сином лишається – сидіти в них на головах?
Настільки це все затягнулось – тато вмер. У мами слабке серце. Не могла їй сказати, що ці всі роки, доки вони тягнули з останніх сил Дімку, я сиділа на дачі.
Тепер я розумію, що 9 тисяч доларів, які Ірина Аркадіївна видурила в мене, закінчувались і вона почала мене використовувати. Почали погіршуватись умови життя.
У мами слабке серце. Не могла їй сказати, що ці всі роки, доки вони тягнули з останніх сил Дімку, я сиділа на дачі

Як саме?
Весь час збільшувався об’єм робіт. Посадили більше огірків і помідорів. На ділянці, де раніше сіяли конюшину, посадили картоплю. А працювати на картоплі – це жах. Посадити, прополоти, підгорнути, викопати. Не мала сили тягнути цю роботу. Почала виглядати все гірше і гірше. А Ірина Аркадіївна постійно мені казала, що я сама винна, бо погано працюю. Через це й здоров’я погіршується.
Вам лікаря викликали?

Ні, оскільки в мене приступів не було, просто загальна втома. Раніше я з відрами бігала, то останні кілька років ледь тягла.
Вони били вас?

Аркадіївна раз за разом лупила мене. Давала підзатильники, розказує, що я така сяка. А я відповідала: мене рідна мама не била, а ви лупите. А вона: “Тому що ти вічно не так робиш, як я тобі кажу”.
Це все наростало і наростало. Попервах приїжджала донька Ірини. Ми з нею нормально спілкувались. І коли на мене замахувалась Аркадіївна, донька заступалась за мене. А Ємчук пояснювала: “Я її вчу, як консервувати, полоти, поливати”. А потім вийшло так, що в Черевки перестали їздити родичі Ємчуків. І Аркадіївна постійно кричала – це через тебе сюди не хоче ніхто їхати. І відношення до мене все гірше і гірше було.
Сусідка Тетяна Тимків стверджує, що вас вдарили лопатою по обличчю на її очах. Це правда?
Я не пам’ятаю. Те, що замахнулись лопатою на мене – це 100 відсотків. Останні роки в мене все, як у тумані було. Багато не згадаю.

Ємчуки жили на дачі постійно?
Коли тримали ріелторську контору в Києві, на дачу приїжджали по вихідних і святах. Я жила фактично сама весь тиждень. Вони просто давали завдання. Продукти стабільно привозили, я нормально їла. І на городі ми всі разом працювали. Їли також разом. Мали нормальні відносини.
Ви ці відносини сприймали як?

Як плату за харчування і проживання. Мій посильний вклад. А побої почались, коли закрилась їхня ріелторська контора 2013 року. Але Ірина Аркадіївна сказала, що її закрили через мене, бо я тут погано працюю. Моя перша реакція: а я тут до чого? Ви закрили фірму, це ваша справа.
Вас там насильно тримали?
Ні. Але я просто не могла виїхати. В мене в гаманці навіть грошей не було. Не було можливості навіть вийти на дорогу і сісти на автобус. Куди я поїду? Брату сказати, що я не в Іспанії, а в Ємчуків на дачі? Я зараз розумію, що якби я з ним таки зв’язалась, він би зрозумів, що це афера.
Фактично Ірина Аркадіївна відсікла мене від мами тим, що я почувала себе винуватою за Дімку, що я скинула його на неї. А брата Олега відсікла тим, що не сказала йому правду про те, що я нікуди не поїхала.
Що було для вас найважчим?
Почуття провини перед родиною. І те, що з Дімкою розмовляла по телефону, а він казав постійно: мама, приїжджай. Особливо, коли маленький був. І це психологічно проти мене використовували, що я винувата перед близькими. В деякі період часу це було настільки нестерпно і важко, що хотілось вмерти.
А потім Ірина Аркадіївна запропонувала з’їхатись з мамою і сином в Україні. Запропонувала купити будинок. Я зраділа – нарешті зустрітись з ріднею. Мені почали розповідати, що в є хата в селі Мартиновичі в Полтавській області. А в Пирятині є вакансія в технікумі викладача англійської. Я туди можу вийти на роботу. Це було 2013 року. Баба з дідом повмирали, мама продала квартиру у Волгограді. Отримала 30 тисяч доларів. Сама переїхала жити на дачу. Передала гроші мені через Аркадіївну. Гроші вона взяла і ніби купила хату.
Але виникли проблеми, бо будинок був ніби під заставою і на мене наклали штраф у15 тисяч доларів. І Ємчуки заплатили його. За це маю відробити їм гроші на городі.
Після мого звільнення брат розповів: 18 травня 2014 року був дзвінок о 20:30 до мами. Нібито я телефонувала з Іспанії. І було сказано – ми не можемо поки що разом жити. Це стало останньою краплею – в 20:45 мама вже була мертва від розриву серця. Але я не телефонувала. Я навіть не знала, що вона померла.
У вас був доступ до телевізора, новин, радіо? Вам не хотілось в магазин сходити?
До певного періоду я жила вільно на дачі. Ходила, де хотіла, з людьми говорила. Але потім, я не пам’ятаю точної дати, мені Аркадіївна почала казати, що сусіди погано до мене ставляться.
А коли я почала говорити Ємчукам, що давайте хоч у магазин за хлібом ходитиму, вони одразу знайшли людей, які продукти привозили додому. Мене фактично ізолювали зі всіх сторін. Казали, якщо я вийду за периметр – мене в психлікарню здадуть. Коли померла мама – мені говорили, що Олег мене готовий вбити, бо я довела маму до смерті.
Вона отримувала задоволення від того, що робила зі мною
Ірина Аркадіївна деспотична жінка?
Вона організувала мою ізоляцію. В неї освіта медика, біолога і психолога. Вона отримувала задоволення від того, що робила зі мною. Приходила, била і так розряджалась. Я її про себе називала фашисткою, вона мені асоціювалась з Барбарою з серіалу “17 миттєвостей весни”. Та також була властною жінкою і отримувала задоволення від своєї влади. А Віталій був добрим і хорошим. Але він не заступався за мене.
Із сусідами не спілкувались?
Ні, не було потреби. Минулого року, cусідка Тетяна почала зі мною говорити і питатись, чим вона може мені допомогти. А мені Ірина Аркадіївна почала кричати, що вона відьма.
Вас знайшли в сараї. Хто вас там закрив?
У будинку, де я раніше жила, не було печі. Обігрівали електрокаміном. Мені почали говорити, що це дорого. В хлів переселили, бо не виконувала норми на городі. Я себе там відчувала рабинею.
Яке покарання мають понести ці люди?

У тюрмі вони мають бути. Бо це вони довели мене до такого стану. А Ірину Аркадіївну треба наказати за те, що виходить я винна в смерті матері.