Якщо ви не можете пробачити когось…

Якщо ви не можете пробачити когось, просто прочитайте

Я ненавиджу всі існуючі кліше про прощення.

Я знаю кожне прислів’я, кожну пораду, кожну загальноприйняту думку, тому що я намагалася знайти відповіді в літературі. Я прочитала всі пости в блогах, присвячених мистецтву відпускати гнів. Я виписала цитати мудреців і вивчила їх напам’ять – і жодна з них не спрацювала. Я знаю, що відстань між «рішенням пробачити» і справжнім відчуттям заспокоєння може бути непереборним. Я знаю.

Прощення – це непрохідні джунглі для тих з нас, хто жадає справедливості. Сама думка про те, що хтось піде безкарним після всього, що він зробив, завдає болю. Ми не хочемо зберегти наші руки в чистоті – сліди кpові кривдників цілком би влаштували нас. Ми хочемо зрівняти рахунок. Ми хочемо, щоб вони на собі відчули те ж, що і ми.

Прощення здається зрадою самого себе. Ви не хочете здаватися в бою за справедливість. Гнів горить усередині вас і отруює вас власною отрутою. Ви знаєте це, але все одно не можете відпустити ситуацію. Гнів стає частиною вас – як серце, мозок або легені. Мені знайомо це відчуття. Мені знайомо відчуття, коли лють в кpові б’ється в такт вашому пульсу.

Але що потрібно пам’ятати про гнів: це інструментальна емоція. Ми злимося, тому що хочемо справедливості. Тому що думаємо, що це принесе користь. Тому що вважаємо: чим ми зліші, тим більше змін зможемо зробити. Гнів не розуміє, що минуле вже закінчено і шкоди вже була завдана. Він говорить, що помста все виправить.

Бути в гніві – це немов постійно розколупувати рану, що кpовоточить, вважаючи, що таким чином ви убережете себе від утворення шраму. Ніби то людина, яка ранила вас, одного разу прийде і накладе шов з такою неймовірною точністю, що від порізу не залишиться і сліду. Правда про гнів така: це просто відмова від лікування. Вам страшно, адже коли рана затягнеться, вам доведеться жити в новій, незнайомій шкірі. А ви хочете повернути стару. І гнів підказує вам, що краще всього не давати кpовотечі зупинитися.

Коли у вас все кипить, прощення здається неможливим. Нам би хотілося пробачити, тому що розумом ми розуміємо, що це здоровий вибір. Ми хочемо спокою, заспокоєння, яке пропонує прощення. Ми хочемо звільнення. Ми хочемо, щоб те,що вирує в мозку припинилося, але нічого не можемо з собою зробити.
Тому що головну річ про прощення нам так ніхто і не розповів: воно нічого не виправляє. Це не гумка, яка зітре все, що з вами трапилося. Воно не відмінить біль, з яким ви жили, і не надасть вам миттєве заспокоєння. Пошук внутрішнього спокою – це довгий важкий шлях. Прощення всього лише те, що дозволить вам уникнути «обезводнення» в дорозі.

Прощення означає відмову від надії на інше минуле. Тобто розуміння, що все закінчилося, пил осів і зруйноване вже ніколи не відновиться в первозданному вигляді. Це визнання того, що ніяким чарівництвом не можна відшкодувати завдану шкоду. Так, ураган був несправедливим, але вам все ще належить жити в своєму зруйнованому місті. І ніякий гнів не підніме його з руїн. Ви винні будете зробити це самі.

Прощення означає ухвалення особистої відповідальності – не за руйнування, а за відновлення. Це рішення про те, щоб повернути собі спокій.

Прощення не означає, що провина ваших кривдників забута. Воно не означає, що ви повинні дружити з ними, симпатизувати їм. Просто ви приймаєте, що вони залишили на вас слід і вам тепер доведеться жити з цією відмітиною. Ви перестанете чекати людини, яка зламала вас, щоб вона повернула все «як було». Ви почнете лікувати рани, незалежно від того, чи залишаться рубці. Це рішення жити далі з своїми шрамами.

Прощення – це не торжество несправедливості. Йдеться про створення власної справедливості, власної долі. Йдеться про те, щоб знов встати на ноги з рішенням не бути нещасним минулого. Прощення – це розуміння того, що ваші шрами не визначатимуть ваше майбутнє.

Прощення не означає, що ви здаєтеся. Воно означає, що ви готові зібратися з силами і рухатися далі.

Хейді Пріебе