Народний артист України розповів про нічні кошмари зі своїми вусами і у скільки йому обійшлися легендарні кліпи
Народний артист України Павло Зібров напередодні ювілейного концерту (26 червня, Палац “Україна”) розповів “Сегодня” про нічні кошмари зі своїми вусами, у скільки йому обійшлися легендарні кліпи, про секрети свого шлюбу і аварії на дорозі.
– Павло Миколайович, напередодні вашого чергового ювілею розкажіть, що відчуваєте на душі? З яким настроєм входите в свій новий рік?
– Прожито півжиття. І сподіваюся, друга половина буде така ж яскрава і щаслива. Багато чого я ще не зробив, занадто був марнотратний зі своїм часом. Наші хвилини в цьому житті – безцінні, але, на жаль, розумієш це тільки з роками. До речі, дуже прошу вас: не пишіть, скільки мені років виповнюється. Нехай це буде загадкою, хоча б для декого (посміхається).
– З нагоди свята у палаці “Україна” відбудеться ваш великий концерт, де з вами виступлять ваші друзі і колеги. Ви завжди в курсі, якщо хтось бере вашу пісню в свій репертуар?
– Всі свої ювілеї я відзначаю на сцені. В Україні подібне робив тільки Микола Мозговий, царство йому небесне, адже він теж був одночасно і співаком, і композитором. Для творчої особистості це найбільший подарунок – коли колеги співають його пісні, тільки в новій інтерпретації. Взагалі я не проти, коли інші артисти беруть мої пісні в свій репертуар, зазвичай вони мене попереджають про це. Але був прецедент, коли популярний співак з Азербайджану взяв без дозволу мою пісню “Дружині” і кілька років їздив з нею по Кавказу. Більш того, з моєю оркестровою фонограмою – а це вже зовсім схоже на те, що чужу нижню білизну надіти.
– Готуючись до інтерв’ю, переглянула ваші знакові кліпи. Розкажіть, як знімали в 1994 році відео на хіт “Хрещатик”. Як взагалі народилася ця пісня?
– У кожного виконавця є пісня, яка його “годує”. У мене їх, слава Богу, декілька, але “Хрещатик” стала першою такою. Саме вона мені подарувала всеукраїнську популярність. Більш того: по цій пісні свого часу мене впізнавали і Пітері, і в Мурманську, і навіть в Тель-Авіві. Ця пісня написана на вірші Юрія Рибчинського, мого друга і старшого товариша. Не було б Рибчинського в моєму житті – світ би однозначно не дізнався про композитора Зіброва. Для мене це найвища планка ще з часів Радянського Союзу, яка існує. Мені приємно, що наша співпраця переросла більше ніж в дружбу: він – хресний моєї дочки Діани. Саме Рибчинський навчив мене працювати з віршами, знати певні тонкощі в професії композитора. В одному куплеті у цього майстра виходить роман “Війна і мир”, настільки у нього вдала концентрація слова і думки. А вірші “Хрещатика” народилися на серветці! І коли Юрій Євгенович дав мені почитати ці начерки, я був у захваті. Як то кажуть, я завагітнів віршами відразу, і вже через 20 хвилин у мене визріла в голові мелодія. Кліп на цю пісню мені запропонував зняти мій друг Петя Михайлов, який очолював на той момент будівельну компанію. У кадрі ми роз’їжджаємо на його кабріолеті – правда, трохи несправному. Пам’ятаю, машина довго не заводилася, і ми придумали її штовхнути з Михайлівської площі, щоб вона по схилу таки з’їхала на Хрещатик. Але потім виникла інша проблема – світлофори, в які ми весь час боялися врізатися. У підсумку кліп зняли за кілька годин, обійшовся він нам приблизно в тисячу доларів.
– Яку максимальну кількість разів ви виконували одну і ту ж пісню в рамках одного концерту?
– Одного разу я виконував пісню “Женщина любимая” чотири рази, а пісню “День народження” – цілих п’ять разів. Приємно мені це? Звичайно. Хоч я і розумію, що ці пісні я вже заспівав сотні тисяч разів, але для мене кожне їхнє виконання – як вперше. І я не лукавлю. Пісню “Женщина любимая” я написав разом з Миколою Щуром; Зараз він вже полковник у відставці, а тоді ще служив і писав вірші у вільний час. І ось показав він мені свій зошит, де був цей вірш, який мені так відразу сподобався. Ще співпало, що якраз в ніч, коли я залишився один на один з цим віршем, була моя черга чергувати біля колиски з донькою. І ось я однією рукою качаю ліжечко, а інший на листочку малюю нотний ряд. О п’ятій ранку народилася мелодія, і я давай будити дружину, щоб похвалитися своїм новим романсом. Дружина спочатку образилася, але вже після першого прослуховування – відразу в сльози. А я собі думаю – значить, пісня вийшла!
– У кліпі на пісню “Женщина любимая” вперше на той час використовували серйозні спецефекти. У скільки обійшлося виробництво цього відео?
– Кадр, де вибухає літак, ми купили у творців фільму “Золото партії”. За ці секунди ми віддали божевільні на той час гроші – близько двох тисяч доларів! На головну роль нікого, крім Марини Могилевської, я не розглядав. Це як раз тільки вийшов кліп “Как упоительны в России вечера”, де вона грає. В результаті гонорар Могилевської був близько 400 доларів, а сам кліп нам обійшовся в 21 тисячу доларів. Своїх у мене було три тисячі, решта грошей мені позичили друзі – родина Білоножко, Ігор Ліхута, рідний брат і ще кілька людей. Ми ж знімали короткометражний фільм, а не відушку. До речі, вперше на плівку, яку потім проявляли в Празі! Всі борги я віддав протягом року, після чого у мене почалася неймовірна хвиля популярності, тому я ні про що не шкодую. Завдяки цій пісні я заробив дуже багато грошей: купив апаратуру, сценічний комплекс, мікроавтобус. Я завжди, до речі, вкладав зароблене в творчість. А взагалі найдорожчий кліп в моїй кар’єрі – на пісню “Дружині”, де головну роль зіграв Івар Калниньш. Він коштував 53 тисячі доларів. Адже у нас було три знімальні дні, гонки на дорозі, багато локацій. Гроші на цей кліп я вже ні у кого не просив, вклав свої. Раніше ж у мене було стільки роботи, скільки я хотів. Як я сьогодні говорю, період Олега Винника у мене теж був. Можете собі уявити, що свого часу у мене було по 40 концертів на місяць, і все – без фонограми.
– А сьогодні зняти подібний кліп і написати стовідсотковий хіт ви для себе ставите мету?
– Звичайно, але це дуже складно. Ось рік тому ми разом з Петром Магою написали пісню “Наречена”, і я сподіваюся, її чекає не гірше майбутнє, ніж у “Женщины любимой”. На першому весіллі, де я заспівав цю пісню, ридали всі, а батько нареченої – взагалі більше за всіх. У мене була думка зробити на цю пісню кліп, але дочка попросила вже її дочекатися – в тому плані, коли вона буде сама виходити заміж і зняти на весіллі ролик під цю пісню. І я з нею згоден. Навіщо мені запрошувати актрису, якщо у мене самого вже дочка скоро стане нареченою? Потрібно просто ще трошки почекати.
– Розкажіть про вашу доньку Діану. Чим вона займається?
– Діані 20 років, вона закінчує третій курс КІМО за фахом “Міжнародна інформація”. Паралельно вона закінчила дикторський курси, пише сценарії, а ще підробляє моделлю. Сфера телебачення її теж приваблює. Ми з дружиною не втручаємося в її процес навчання, жодного разу слова за неї не замовили.
– Вона живе з вами або вже покинула батьківське гніздо?
– Діана живе з нами, хоча у неї є хлопець. Вони вже більше року зустрічаються, я Андрія я знаю з 7-річного віку – він був моїм шанувальником, а потім учнем. Конкретної дати весілля поки немає, але вони планують коли-небудь узаконити свої стосунки.
– Зізнайтеся: балуєте дочку?
– У неї є все, що потрібно. Ось недавно вона здала на права, і я розумію, що, напевно, вже скоро треба буде їй купити машину. Природно, ми купуємо їй одяг. Діана знає наш сімейний бюджет, і що за останні роки апетити нашої сім’ї зменшилися. Раніше, коли був середній клас в нашій країні, ми теж могли собі дозволити більше.
– З усіма українськими президентами знайомі особисто?
– Звичайно, я зустрічався з усіма президентами. Адже урядові концерти ніхто не відміняв, і солідних народних і легендарних артистів як запрошували, так і запрошують. Якось про себе це незручно говорити, але якщо артист вже 30 років на сцені, то його по праву можна називати легендою. А чому б і ні?
– А з ким із президентів у вас абсолютно дружні стосунки?
– Мати дружні відносини з президентами в принципі неможливо. Коли вони йдуть у відставку – тоді так, у них з’являється більше часу, щоб спілкуватися. У нас хороші відносини з Леонідом Даниловичем Кучмою – ще й тому, що моя дружина Марина свого часу була радником в Союзі промисловців і підприємців, коли він його очолював, ще до свого президентства. До речі, потім у Марини була можливість піти працювати в Адміністрацію президента, але на той момент ми якраз створили наш Театр пісні Павла Зіброва, яким потрібно було керувати. І Марина вже скуштувала всі принади шоу-бізнесу, тому не захотіла нічого міняти. Сьогодні Марина Зіброва не просто директор нашого театру, вона командує всім! Більш того, моя дружина може мене звільнити в будь-який час. Одного разу, коли дочка була маленька, вона побачила, як ми з Мариною посварилися, після чого підійшла до мене і тихенько сказала: “Папа, що не розстроюй маму, вона ж директор. Вона може тебе звільнити, і ти залишишся без роботи”. Крім того, Марина написала всі сценарії моїх восьми концертів у Палаці “Україна”. А ще вона виступає режисером моїх програм, веде ділове листування, придумує сценічні костюми і завжди присутня на записи в студії. Загалом, без неї артиста Павла Зіброва могло б і не бути.
– Через кілька років ви відзначите вже срібне весілля. Який секрет ваших сімейних стосунків?
– Мені здається, головне – що ми до всього ставимося з гумором. Ми веселі люди, і в наших відносинах не буває гроз. Звичайно, ми теж лаємося, але всього на п’ять хвилин, не більше. І то – часто ми сваримося з робочих питань, а не з побутових. Моя дружина має твердий характер, і це добре, тому що я – більш м’якотілий і поступливий. Пам’ятаю, як Марина одного разу з Рибчинським посварилася через текст, а саме – через рядки “Буває тільки в Україні така духмяна світла ніч”. Спочатку Юра написав: “Бува лише на Україні…” Марині не сподобалося слово “Бува” і “лише”, який співзвучний з лишаєм, і вона сказала Юрі це змінити. А він, природно, образився. Ось так вони і посварилися, але вже через день помирилися, і в результаті залишився варіант Марини.
– У 90-х траплялося, що гонорари артистам виплачували товаром, а не готівкою. Які у вас були історії подібного плану?
– До сих пір згадую, як за один концерт нам з Аллою Кудлай вручили на двох цілу свиню! Ми виступали перед співробітниками м’ясного комбінату, а після з нами розрахувалися ось таким чином. Свиню розділили пилою навпіл, вимили – і вручили на величезній дошці. На той момент ми ще жили в однокімнатній 12-метровій гостинці, і до нас погостювати приїхала моя мама. Можете собі уявити її шок, коли ми з хлопцями внесли в квартиру такий подарунок? На дворі – 90-ті, полиці в магазинах порожні, а у нас кілька місяців – м’ясна обжерливість (Сміється). Потім ще був випадок на птахофабриці, де мені вручили 500 яєць в лотках. Ми їх потім друзям роздавали.
– Раз ми торкнулися незвичайних місць, де ви виступали, згадайте: чи доводилося вам співати в колоніях?
– Кілька років тому Ніна Карпачова (на той момент омбудсмен України. – Авт.) подзвонила мені з пропозицією з’їздити в дитячу колонію у Львівській області. Там я побачив настільки талановитих хлопців! Щодо одного 15-річного хлопця я навіть домовився, щоб він вступив до Інституту культури і мистецтв, до Поплавського. Йому начебто зробили дострокове звільнення – за зразкову поведінку і участь в самодіяльності. Я розумію, що це потрібно робити – особливо для хлопців, в яких ще повністю не сформовані внутрішні орієнтири.
– За останній рік ви взяли участь у різних гумористичних проектах (комедія “Інфоголік”, шоу “Ліга сміху”), в яких над вами, прямо скажемо, кепкують. Вас це не ображає?
– Ні, я до цього ставлюся спокійно. Це ж безкоштовна реклама. А взагалі мені приємніше самому пожартувати над собою, ніж це буде робити хтось інший. Так що чекаю пропозицій (Сміється).
– Свого часу ви викладали в Інституті культури і мистецтв. Чому вирішили піти з цієї посади?
– Мені дуже подобалася ця робота, якій я віддав майже 15 років, але в кінцевому підсумку мені це стало не цікаво. Втомився від того, що в більшості своїй на вокальне відділення йдуть всі кому не лінь, а дійсно талантів і самородків там одиниці. Я взагалі вважаю, що в творчих вузах не повинно бути студентів-контрактників: не можна заплатити і стати Пушкіним або Єсеніним. Правда, я залишив собі приватні уроки. Але я сам вибираю учнів, якщо бачу в них потенціал.
– У вас є думка випустити автобіографію, де ви розкриєте всі таємниці українського шоу-бізнесу, наприклад?
– Років 15 тому я вже випускав книгу, де описував, як тікав з армії, про знайомство з дружиною і так далі.
Звичайно, потрібно сідати і писати, адже все стирається з пам’яті. Думаю, багатьом буде цікаво дізнатися всю таємницю, як створювався український шоу-бізнес.
– А з ким із українських артистів ви до сих пір в тісних дружніх стосунках?
– З Юром Рибчинським, Таєю Повалій та Ігорем Ліхутою, Ірою Білик, Гаріком Кричевським, сім’єю Білоножко… Якщо я таки наважуся написати книгу, то, звичайно, цим людям присвячу окремі розділи.
– Свого часу багато хто був здивований, коли ви змінили імідж і перефарбували волосся в чорний колір. Хто подав ідею?
– Одна дівчина-стиліст. Ми якраз знімали з Настею Волочковою кліп. До речі, вона на той момент була на четвертому місяці вагітності, але приховала цей факт. Вже після зйомок вона зізналася моїй дружині, що вагітна. Але мова не про це. Загалом, я приїжджаю о 9 ранку на зйомки, і дівчина мені пропонує таку авантюру. Ну а я, дурень, погодився. А потім, коли побачив остаточний результат, прийшов в жах: “Що ж мені тепер дружина скаже?”. Але Марині сподобалося, я дійсно став виглядати молодше. А пропозиція відпустити волосся вже виходила від Марини.
– А від ваших легендарних вусів не було бажання позбутися? Багато ж зірок сьогодні використовують зміну іміджу як піар.
– Ви що?! Ніколи! Одного разу я навіть прокинувся в холодному поту: мені наснилося, що мене катують бандити, і в якості покарання вони мені збривають вуса (Сміється). Останні два рази, коли я був без вусів, було за часів армійської служби і коли мені виповнилося 35. Останній випадок – це моя необдумана витівка, коли я вирішив зробити сюрприз дружині, зустрічаючи її на вокзалі. Можете собі уявити, вона мене навіть не впізнала! З тих пір таких поривів не було. Без вусів відчуваю себе як голий Вася (Сміється).
– З вами неодноразово траплялася низка пригод з авто. Ви бачите в цьому злий рок?
– Це так. Один раз вкрали спортивний автомобіль “Ауді S8”, його так і не знайшли. Ця машина знімалася в кліпі з Іваром Калниньшем, і вже за три тижні після прем’єри відео її викрали. Звичайно, було дуже шкода. А в 2009 році я потрапив в страшну аварію: наша машина зовсім перекинулася і виїхала на лід в річку. Але нічого, я в той же вечір навіть відпрацював повноцінний концерт: бахнув пляшку коньяку, і ще три рази виходив на біс. Те, що я п’яний, відчув, вже коли зайшов за лаштунки. І мені так відразу стало соромно… Після цього перед виступом можу дозволити собі хіба що 50 грам, і то – тільки для розігріву зв’язок.
– А у вашій кар’єрі траплялося, що ви не могли фізично вийти на сцену через те, що вас так радо зустріли?
– Ніколи в моїй кар’єрі концерти з такого приводу не скасовували, але два ганебних виступи все ж було. Один раз в Моршині, коли перед концертом до мене приїхали родичі з наливкою, а на вулиці спека стояла, градусів під 40. І ось в залі, де битком 700 осіб, мене і накрило. Благо організатори мене відразу вивели за лаштунки, поставили під холодну воду, і я швидко повернувся в форму. А ще був випадок в Трускавці, де перед концертом мене запросили на обід з генеральним прокурором. Ситуація практично повторилася. Мене знову під душ, але протверезів я ще швидше. Як тільки побачив повний зал, що складається з 80 відсотків мого дорогого і улюбленого жіноцтва, відразу повернувся до тями! Що ви, смієтеся? Ось ви бачили, як жінка 45 років рве на собі перуку, щоб тільки з тобою сфотографуватися? А я бачив! Видовище неймовірне (Сміється).
Шукайте деталі в групі Facebook