Сумних історій про закоханих на світі вистачає. Головне – щоб у них був хороший фінал. 25 травня.
У нього завтра день народження. Вони домовилися зустрітися в кафе 26 травня.
Він не прийшов 27 травня. Він приїхав вдень. Вона вийшла до нього. Він щось говорив, виправдовувався. Вона не чула.
Пройшло 2 місяці. Він ні разу не приїхав. Вона сиділа в кафе з подругою, пили каву.
Подруга закуривши сказала:
– Ти знаєш, що він одружився?
Вона тихо запитала:
– Коли? – 26 травня.
Осінь. За вікном дощ. Задзвонив телефон.
– Так. – Відповіла вона.
– Привіт. – Це був він. – Як твої справи?. – Ледь чутно запитав він.
– Дуже добре. Чому ти не сказав, що одружився?
– Чому я повинен був тобі це говорити?
– Навіщо тоді дзвониш?
– Сказати тобі, я радий що одружився на ній, а не на тобі. Він поклав трубку.
Минуло 10 років.
Весна. Неділя. Ранок. З відкритого вікна доносився спів птахів. І легкий, свіжий вітерець обдував її тiло. Вона прокинулася від телефонного дзвінка.
– Так? – Пошепки запитала вона.
– Привіт!
Вона впізнала його голос.
– Привіт! Що хотів?
– Я зрозумів, що зробив помилку. Я хочу повернутися до тебе.
Вона мовчала.
– Скажи що-небудь, не мовчи.
– Я рада, що ти одружився тоді на ній, а не на мені.
Вона поклала трубку. Повернулась до свого щастя. Прилягла йому на грyди. Він ніжно поцілував її в лоб, запитав:
– Хто дзвонив?
– Та так, помилилися номером.
P.S. Цією історією нікого не здивуєш. Ми часто бачимо щось подібне, а може, навіть переживаємо таке самі. Головне, що в підсумку – кожен отримує по заслугах! Я «ЗА» таку життєву справедливість!
Шукайте деталі в групі Facebook