Гасло народилося у Харкові. Загриміло на всю Україну з Києва. Збереглося завдяки зусилллям галичан і волинян у Львові та Рівному.
Але в збірнику праць Степана Бандери немає отої популярно вживаної в інтернеті цитати, яка йому приписується: “І прийде час, коли один скаже: “Слава Україні! “, а мільйони відповідатимуть “Героям слава!”
Гасло “Слава Україні!” і відповідь “По всій землі слава!” використовувалось ще в середовищі харківської української студентської громади у кінці XIX століття.
Того самого, на базі якого у 1900 році виникла Революційна українська партія (РУП) – перша модерна українська політична партія під російською займанщиною. Перше відоме згадування гасла пов’язане саме із цим середовищем.
Їхав якось “артільний батько” Микола Левитський у гості до родини Олександра Коваленка – співзасновника РУП, який у 1905 році став одним із лідерів повстання на броненосці Потьомкіні.
Їхав, їхав, розглядався навкруги, але забув назву потрібного перевулку. Спитатись би когось, але можуть засміяти – Харків, то ж не Кобеляки, де всі всіх знають.
“Коли дивлюсь, – іде студент-технольоґ, чорнявий, смуглявий, ну – наш парубок із села, та й годі. Спитатися б його, та якось ніяково.
Коли чую – він насвистує “Ще не вмерла Україна”. – Почекайте! – я до візника. – “Слава Україні!” – гукаю до студента. – “По всій землі слава!” – відповідає, підбігаючи до мене з хідника”.
Далі у своєму спогаді О.Коваленко згадує, що ось так пізнавались між собою ті, що працювали тоді для української справи.
Їх було мало, але вони єднались під кличем: “Не дамо вмерти Україні, не зникне її слава!..”.
Цей спогад та попередня цитата цікаві ще тим, що пов’язують походження гасла “Слава Україні!” із українським національним гімном (адже клич сформульовано на основі першого рядка славня “Ще не вмерла Україна”).
В робітничій діаспорі, так званої першої хвилі, теж добре знали, коли вигукувати “Слава Україні!”.
Коли у вересні 1916 року в Детройті (США) під час великого українського віча за участі 1200 осіб було розгорнуто національний прапор, то залом покотилась невтихаюча буря оплесків.
Присутні встали з місць, щоб віддати честь прапору. А з їхніх грудей вирвались могутні оклики: “Слава Україні! Хай живе Україна!”
Початок революції 1917 року
У березні 1917 року в Києві лише розпочиналась революція. А на мітингах в регіонах відповіддю на гасло “Хай живе автономія України!” вже тоді можна було почути одностайне: “Слава! Слава Україні!”.
Перший військовий з’їзд, який проходив 18-21 травня 1917 р. у Києві, вище згадуваного легендарного кооперативного діяча Миколу Левитського вітав стоячи, оплесками та вигуками “Слава!”.
Старий аж заплакав від радості, але відповів: “Дякую… дітки! Дякую!… Слава Творцеві, таки дожив!… Слава Україні!…”. І це “Слава Україні!” підхопив увесь зал.
Херсонець В.Кедровський свідчить: “Довго лунає в залі “Слава Україні!”, а потім переходить якось цілком природно у спів: “Ще не вмерла Україна!”
Проголошення 23 червня 1917 року Першого універсалу Центральної ради українці вітали кличами “Хай живе вільна Україна” та “Слава Україні”.
Цього проголошення – навіть повної самостійності – активно вимагали ще делегати першого військового з’їзду, але універсал з’явився лише за підсумками другого військового з’їзду. Майбутній голова Ради Міністрів УНР Борис Мартос залишив спогад, як у Полтаві місцева громада відзначала цей універсал:
“кількатисячна процесія з духовенством на чолі, з українськими прапорами попрямувала до архиєрейського дому, де у дворі стояла дерев’яна, перевезена з Запоріжжя, церква…
В церкві відправлено молебень… вийшов старенький, може, семидесятилітній диякон в облаченії й урочисто, схвильованим голосом відчитав Універсал.
Я стояв близько і бачив, як по його щоках бігли сльози. Коли він закінчив, то пролунало тисячоголосне: “Слава! Слава Україні!””.
Українці Петрограду теж організували величаву маніфестацію в столиці імперії на честь проголошення повної автономії України. Попереду походу несли національні прапори з написами: “Нехай живе вільна Україна”, “Слава Українській Центральній Раді” і т. п.
Хроніки не фіксують використання на цьому заході гасла “Слава Україні!”, однак воно скоріш за все там було, бо місцеві українці його добре знали.
Слід відзначити, що того ж таки дня – 12 липня 1917 року – українське національне гасло залунало і в Севастополі.
Коли до міста прибув новозбудований у Миколаєві корабель “Воля”, то на одній з його башт маяв великий синьо-жовтий прапор (це був перший український прапор на кораблях Чорноморського флоту).
У відповідь на привітання голови севастопольської Української головної ради зукраїнізована частина екіпажу відповіла гучним: “Слава”, “Слава Україні”, “Слава Українській Чорноморській Фльоті”.
У результаті переговорів у Києві між міністрами із Пітера та Центральною радою вийшов спільний другий універсал, який багато сучасників вважали ганебним і кроком назад (питання про форму автономії України відкладалось).
Але революція тривала, тривала і українізація військ під гаслом “Слава Україні!”.
Так у вересні 1917 року в Бердичеві відбувся перший український з’їзд південно-західного фронту за участі понад тисячі делегатів. Серед виступаючих делегатів було багато самостійників, зокрема й Валентин Отамановський. Мова йшла про незалежну Україну, її кордони, національний прапор і герб, про українську історію, гетьманщину і т. п.
“Ті промови викликали серед учасників з’їзду великий патос і ентузіязм — всі делегати й гості стали на коліна, серед них військовики, з незагоєними ще цілком рубцями на головах і обличчях, й із сльозами в очах проспівали український національний гимн.
А вставши, почали носити на руках [присутніх в президії почесних гостей] Петлюру, Грушевського й Скоропадського з окликами — Слава Україні! Нехай живе вільна Україна!”
Не пізніше як у 1929 році в середовищі Української військової Організації (УВО) виникло ще одне вітання-формула: “Слава Україні! Слава Вождеві”, яке згодом прижилось в ОУН і було ухвалено, як офіційне на римському Великому конгресі ОУН.
Зародилось це гасло серед прихильників УВО у США, під час візиту Євгена Коновальця до Нью-Йорку.
“Порадившись між собою, рішились ми привітати в себе Вождя згідно з ідеологією УВО — по “військовому”, тобто в часі, коли Полковник увійде до залі, усі присутні на команду “позір”! мають стати на “струнко” лицем до Полковника та в один голос привітати його націоналістичним привітом “Слава Вождеві!” …коли при вході до залі привітано його грімким “Слава Вождеві!” …Полковник відповів “Слава Україні!””.
Із середині 1920-х років гасло “Слава Україні” почала використовувати українська пластова молодь в Галичині і Волині (вихованих переважно ветеранами визвольних змагань).
Пластуни вживали його влітку 1927 року поруч із своїм вітанням “СКОБ!” під час пластової зустрічі в Олександрії поблизу Рівного (у результаті цієї зустрічі поляки того ж року заборонили Пласт на Волині).
У підпільному Пласті кінця 1930-х років замість “СКОБ!” використовувалось вітання: “Слава Україні – Слава, Слава, Слава!”. Тобто теж саме, яке згадував Ю.Артюшенко у споминах про “Чорних запорожців” та ЛУН.
Ця відповідь-вигук “Слава! Слава! Слава!” й дотепер використовується в Пласті і використовувалась теж на військовому параді 24 серпня 2018 року.
Саме із середовища пластунів, які масово влились в ОУН після зборони поляками Пласту, гасло “Слава Україні!” повернулось в маси і знову стало популярним серед українців.
Під час Варшавського і Львівського процесів над Степаном Бандерою – та його побратимами й посестрами ще з Пласту – “Слава Україні!” періодично звучало в залі (за що були окремі покарання від польського суду).
Через передруки судових хронік у періодиці вітання розійшлось світом і стало повсюдно вживаним. Ним почали підписувати оголошення і листи, навіть, релігійні громади в США.
До речі, в збірнику праць Степана Бандери немає отої популярно вживаної в інтернеті цитати, яка йому приписується: “І скаже один…”.
Але Бандера точно мав знати, що коли угорські війська топили в крові “Карпатську Січ”, то січовики перед смертю часто вигукували “Слава Україні!” (у результаті ще в 1939 році нацисти заборонили використовувати це гасло в українських радіопередачах з Відня).
Тому Другий великий збір ОУН в 1941 році не просто зафіксував своєю постановою вже давно сформовану традицію, але й додав до вітання обов’язкову відповідь: “Героям слава!”.
Шукайте деталі в групі Facebook