“Зараз кожен пиз*юк, в якого соплі під носом ще не висохли…”: Мені однаково, чи я втручатимусь в справи своєї держави, передає Корупція.Інфо
Власну безпеку зараз може гарантувати, невтручання у справи своєї держави. Втручання прийнято називати патріотизмом. Не те щоб глибока думка, скоріше поверхнева, проте чи потребує вона пояснення? Байдужість до всього, вже не дивує, вона стає звичкою. Не потрібно говорити, що це заїжджена тема, і її не раз піднімали відомі письменники, та журналісти.
Байдужість, як не риса характеру, байдужість, як стиль життя, як звичка. Це помітно у відеороликах наших улюблених блогерів, які не розуміють, що в погоні за хайпом та славою, вони стають прикладом для наслідування та розпалення ворожнечі, це помітно на сторінках ЗМІ, це аж кричить у діях наших політиків, та, нажаль, і серед нас не втрачає актуальності.
Ні – ні, я зараз не 70 річний дідусь, який бурчить про норми моралі та принципи, які були ще за часів “совка”, ні в якому разі. Якщо вже починаємо копатися в цьому смітті, то напевно почнемо із Львівського? Помиляєтесь, мова зараз аж ніяк не про владу піде, і про її неспроможність впоратись з одним із найважливіших комунальних питань, а про волонтерів, які намагались це сміття декілька місяців тому, хоч а б посортувати в мішки, аби вітер не розносив його по цілому місту. Це як мінімум варте поваги, не правда ж?
А не коментарів, на кштал таких: ” Людям нічим зайнятись, цим влада повинна займатись”, ” Дурна затія, ви витрачаєте, лише час, за два дні, знову все завалено буде”, “То на владу треба і далі тиснути, за що ми платимо комунальні платежі?” І доля правди в цьому є, проте, Ви ще не звикли, що нашій владі байдуже, а крайніх, постійно можна знайти і всю відповідальність перекласти на інших, на шоферів, які повинні були доставити сміття, не на трасі на Самбірщині, а на конкретне сміттєзвалище, але ж гроші заплатили, машини заправили, навіщо везти далі? Не оправдовую владні структуру, ні в якому разі, але ж і нам байдуже. Вистачить сміття, пройдемося по ЗМІ. Де його також вистачає, до слова. Телеканалах, газетах, журналах. Як я люблю нашу журналістику, вона така рідна, вона така неприступна, адже вся вона чиясь.
Ви не помітили, як конкретні ЗМІ, ставлять в хороші приклади одного, і махають “пальцем” на другого, я про це не перший говорю, але ж всім байдуже. І хороший журналіст, на роботу їздить на велосипеді, бо за три з половиною тисячі в місяць, на іномарках за мільйон не поїздиш, не будемо уточняти, хто як і коли, почав переймати естафету від політиків і говорити: ” Це не моє, це жінка подарувала, не неї все оформлено, мої руки по лікоть чисті “, чисті, тільки не на тих сторінках газети, на якій, Ви пишете. Байдуже. Буквально на днях, трапилась така історія, після роботи повертався додому за кермом, вирішив заїхати в магазин, купити пляшечку пива, вечір п’ятниці, як не як.
Підійшовши до каси невеличкого магазину, продавчиня якого чудово бачить, що відбувається на вулиці, я попросив відкрити холодильник із спиртними напоями, на що почув відповідь: “А Вам 18 є?”. Це похвально, і дивно чути таке в час, коли на вулиці, навіть десятирічні хлопчаки дудлять пиво та на всю слухають шансон. Мій аргумент, не зовсім коректний в цій ситуації, проте який вже підібрав: “Я тільки що під’їхав до магазину самостійно керуючи машиною, очевидно, що мені є 18” Відповідь працівниці, була прямою та ясною: “Зараз кожен пиз*юк, в якого соплі під носом ще не висохли, їздить на польських номерах, права покажи “. Звісно, я показав документ, благо мені вже двадцять один, та здійснив покупку, проте задумався над сказаним. Байдужість батьків, до власного чада та вседозволеність?
Чи не можливість урегулювати законодавство, стосовно цього? Два мільйони перегнаних машин, за рік, про щось тай свідчать. Тему “малолітнього алкоголю”, не чіпатиму. Скільки таких “перегнанців”, стоїть несправних на парковках, двориках, смітниках? Поляки ж раді, вони утилізують своє механічне сміття через нас. Байдуже. Повернуся до тих же засобів масової інформації, та в далекий 2013 рік, саме тоді розпочалась підготовлена інформаційна війна, яку Україна, заздалегідь програла. Напевно, саме через байдужість мешканців окупованих областей? Позитивно налаштовані до Росії, зараз шкодують, ті хто був негативної думки, давно вже живе в цивілізованій країні, ті хто займали нейтральну позицію, а таких була більшість? А що це я тут. Адже байдуже. Байдуже і тим, хто провокує та дає приводи російським медіа, відірватись на всю, створюючи все нові та нові фейкові матеріали. Це стосується націоналістично та радикально налаштованої молоді, яка при слові Росія, починає рвати на собі сорочку та волосся на голові, не розуміючи, що з цим ворогом потрібно боротися по іншому. Не одноразово зазначав, що патріотизм, проявляється зовсім іншому.
І влучний монолог, Володимира Зеленського в українському серіалі,” Слуга народу”, це підтверджує. Є українці, а є “хохли”, є росіяни, а є “москалі”, перепрошую за таку неупередженість та расизм. І ось ці приводи, стають інструментами в інформаційній війні, в супроводі з не менш загрозливою реальною війною, яку Україна і досі називає Антитерористичною операцією. Будь який студент юрист, пояснить Вам, як правильно користуватися гуглом, та дізнатись, що ж являє собою ця клята операція, яка забирає сотні українських життів. Байдуже. Тільки не тим, хто зараз на Сході. Не тим, хто тут, в тилу відстоює власні права, власну країну, будь якими методами.
В кожній ситуації, є своє байдуже і вибір, який повинен зробити кожен Українець. То що ж, мені однаково, чи я втручатимусь в справи своєї держави?
Шукайте деталі в групі Facebook