Заколот армії “зеків” Пригожина – що це було: п’ять основних висновків для України та світу
Що це було? Що буде далі? Та чим усе закінчиться? Це, мабуть, три найголовніші запитання, які ставить собі кожен, аналізуючи спробу заколоту 25-тисячної армії “зеків” Пригожина, який багато хто називає спробою державного чи військового перевороту.
Це однозначно не можна назвати початком громадянської війни чи дефрагментації Росії. Проте певні відцентрові процеси там все ж почалися. Тепер Росія – це failed state, держава, що не відбулася. Ми точно спостерігаємо десакралізацію путінської моделі та втрату Путіним монополії на владу й силу.
Абсолютно всі сходяться на думці, що це була заздалегідь підготовлена зрежисована постановка. Формальним приводом, який називають фейком, став начебто удар по ПВК у Ростові, після чого Пригожин оголосив, що йде “маршем справедливості” на Москву. Воєнізовані колони “вагнерівців” у Московській області ніхто не зупиняв. У Ростові, де, за чутками, мали бути Шойгу та Герасимов, вони захопили штаб Південного воєнного округу та аеродром, у Воронежі також захопили військові об’єкти, а ще збили кілька вертольотів і навіть один літак. За непідтвердженою інформацією, близько 20-ти пілотів загинули.
Враження таке, що у Пригожина було “зелене” світло в прямому й переносному сенсах. Багато хто коментує, що він міг легко захопити “трон” у Кремлі, проте закулісні режисери цієї постановки мали, вочевидь, інший план на фінал. В американському Інституті вивчення війни (ISW) вважають, що цей заколот ліквідує ПВК “Вагнер” як незалежного гравця. Тим паче, американська розвідка каже, що справжня причина – це підтримка Путіним рішення Міноборони РФ щодо того, що всі приватні військові формування мають підписати контракти з відомством. Давно кажуть, що за Пригожиним та ПВК “Вагнер” стоять ГРУ та ФСБ. Проте цей заколот наочно продемонстрував, що щось між цими двома силовими структурами, де ще й впуталося Міноборони РФ, пішло не так.
Проте наслідки, як ми вже бачимо, будуть набагато ширшими. До того ж, це ще точно не фінал вистави, яка обов’язково матиме продовження. ТСН.ua дізнавався, як заколот Пригожина похитнув путінську вертикаль, чи будуть кадрові перестановки в Міноборони РФ і до чого готуватися Україні.
Нічим прикрити Москву: як Путін тікав із Кремля, кинувшись домовлятися з Пригожиним
Найбільші міста, які росіянам вдалося взяти за майже півтора року повномасштабної війни проти України, – це Ростов і Воронеж. Ну, а якщо в Росії буде війна з НАТО, то максимум, на що здатен Кремль, – це перекопати асфальт і зателефонувати Лукашенку. Це, напевно, найсмішніші меми, які гуляли соцмережами під час заколоту Пригожина, який тривав рівно добу.
Все почалося пізно ввечері в п’ятницю, 23 червня: Пригожин оголосив полювання на Шойгу за начебто ракетний удар Міноборони РФ по табору “вагнерівців” у Ростові, а ФСБ відкрило проти Пригожина кримінальну справу, інкримінуючи заклики до збройного повстання. У кількох російських областях оголосили режим контртерористичної операції. З’являлася суперечлива інформація про перехід російських військових частин, які перебувають у підпорядкуванні Міноборони РФ, на бік ПВК “Вагнер”.
І можна було б повірити в конспірологічну теорію про те, що все це путінська спецоперація, щоб виявити нелояльних до нього олігархів (які, до речі, на своїх бізнес-джетах тікали з країни, як-то Ротенберг, Потанін і Мантуров), силовиків і соратників по адміністративно-політичній вертикалі, щоб потім їх зачистити, якби не одна ганебна для Путіна деталь. Вже о 10 ранку в суботу, 24 червня, він виступив із терміновим принизливим відеозверненням на російському телебаченні, назвавши те, що відбувається, “ударом у спину”.
До того ж, за численними публікаціями ЗМІ з посиланням на сервіс Flightradar24, два літаки, якими користується Путін, повернулися із Санкт-Петербурга до Москви в ніч проти неділі, 25 червня, після досягнення домовленості з Пригожиним, коли “вагнерівці” не дійшли 200 км до Москви (за даними ISW – 330 км на південь від Москви). Водночас, як каже британська розвідка, російські війська не чинили спротиву на шляху просування “вагнерівців”, що дуже дивно. Наприклад, Рамзан Кадиров довго зберігав мовчання й лише після полудня став на бік Путіна. Такі самі заклики лунали й від інших керівників російських регіонів, як під копірку.
Проте, напевно, найбільше подиву викликала заява пресслужби білоруського диктатора, що Лукашенко начебто переговорив із Пригожиним за домовленістю з Путіним, і той пообіцяв не йти на Москву. Після цього терорист Пригожин записав чергове аудіо, яке прослухали вже понад 8 млн людей, де сказав наступне: “Ми розвертаємо свої колони та йдемо у зворотному напрямку до польових таборів згідно з планом”. Ну, а прессекретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що ПВК “Вагнер” іде до Білорусі.
Президент Литви Ґітанас Науседа вважає, що НАТО доведеться посилити свій східний фланг, якщо Пригожин і “вагнерівці” дійсно зайдуть до Білорусі. Але віриться в це не дуже.
По-перше, запустивши “вагнерівців” до Білорусі, Лукашенко ризикує втратити контроль над ситуацією аж до такої самої спроби перевороту, ще й враховуючи наявність там російської тактичної ядерної зброї.
По-друге, вже на ефірі у пропагандиста Соловйова в неділю, 25 червня, депутат Держдуми Андрій Гурульов закликав “знищувати зрадників”, а єдиним спасінням для Пригожина й Уткіна (Дмитро Уткін, власне, засновник “Вагнера” – ред.) назвав “кулю в лоб”. Інші ж депутати Держдуми заявляли, що жодних ПВК в Росії бути не повинно, всі мають підкорятися Міноборони й вертикалі. З огляду на це, майбутнє ПВК “Вагнер”, як і самого Пригожина, дійсно має доволі сумнівний вигляд.
“Можем повторить”: понятійна домовленість Путіна з Пригожиним – це ще не кінець
Улюблене число Путіна “24”, бо саме 24 лютого Росія розпочала повномасштабну війну проти України, стало для нього “чорним” днем. Чи не вперше за понад 20 років свого правління він не став відповідати силою на силу, що дуже похитнуло його позиції. Всі побачили, що навіть не генерали, а зеки можуть мобілізувати кілька тисяч найманців і піти на Москву. І, як показав пригожинський заколот, глибинний народ не поспішає ставати на бік регулярної армії. Навпаки, місцеві жителі Ростова й Воронежа вітали “вагнерівців”, проводжаючи їх у суботу ввечері, 24 червня, ледь не з квітами.
Більшість експертів, та й західні розвідки, кажуть, що до свого заколоту Пригожин і його сценаристи за кадром готувалися давно. Безпосередньо за пів доби до початку ватажок ПВК дав інтерв’ю, де, зокрема, зазначив, що Донбас 8 років ніхто не бомбив. Чи зможе Пригожин, чи хтось інший, повторити свій похід на Москву? Питання відкрите. Відповідь Путіна на першу спробу заколоту виявилася не просто слабкою, а жалюгідною. Він пішов на понятійну домовленість із Пригожиним, хай і за допомогою посередників. За інформацією ISW, це були Лукашенко, очільник АП РФ Антон Вайно та посол Росії в Білорусі Борис Гризлов.
З’являлася також інформація, що переговори з Пригожиним проводив і колишній заступник міністра оборони та чинний губернатор Тульської області Олексій Дюмін (за інформацією в ЗМІ, він також причетний до втечі Януковича до Ростова та окупації Криму). Начебто в обмін на відмову від походу на Москву Дюмін пообіцяв гарантії безпеки для ПВК “Вагнер” та вирішення питання відставки Шойгу й Герасимова. Більшість російських Telegram-каналів у суботу, 24 червня, розповсюджували інформацію, що саме Дюмін може замінити Шойгу в кріслі міністра оборони, а Герасимова – Суровікін. Ці кадрові рішення анонсували на понеділок, 26 червня. Проте вже в неділю, 25 червня, російські пабліки припинили розганяти цю інформацію. Натомість рано вранці в понеділок, 26 червня, російські Telegram-канали почали піарити Шойгу, як він відвідує якесь угруповання російських військ, які воюють в Україні.
Абсолютно всі західні медіа вийшли із заголовками про “удар особисто по Путіну” та “можливість втрати Путіним влади”. Наприклад, The New York Times розмірковує над тим, що люди, близькі до Путіна, після пригожинського заколоту можуть відмовити його балотуватися на президентських виборах 17 березня 2024 року.
“Двоє людей, близьких до Кремля, на умовах анонімності для обговорення чутливих політичних питань описали кризу як насамперед продукт недієвої системи управління, яка межує з хаосом, що яскраво відображено в російському слові “бардак”, – йдеться у статті.
The Washington Post вийшла зі статтею про “слабкість Путіна”, додаючи, що в середині червня американські розвідувальні служби отримали інформацію, що Пригожин готує заколот і вже зібрав 25-тисячне угруповання. A CNN зазначає, що ці 36 годин заколоту показали кінець правління Путіна.
“Навіть коли пил осяде, все це ще матиме мало сенсу. Важливо пам’ятати, що ми ще не чули від Євгена Пригожина, що він погодився на заслання до Білорусі, і не бачили доказів того, що всі його підрозділи справді розформувалися”, – зазначає телеканал.
За словами держсекретаря США Ентоні Блінкена, у всій цій виставі ми не побачили останнього акту.
“Той факт, що хтось просто зсередини бере під сумнів повноваження Путіна, просто бере під сумнів передумови, на підставі яких він почав цю агресію проти України, саме собою є чимось дуже потужним. Це додає тріщин. Куди вони йдуть, коли вони там з’являться, говорити зарано, але це явно порушує нові питання, з якими Путіну доведеться мати справу”, – вважає Блінкен.
Висновки: позиція США та Китаю, ядерна зброя і стратегія України
У неділю, 25 червня, в підсумкових тижневих випусках нових відомих російських пропагандистів кинулися захищати Путіна, мовляв “глибинний народ” пригожинський заколот не підтримав. Хоча все було навпаки. Пропагандистка Симоньян розповідала, що не могла повірити, що в Росії відбувається збройний заколот, бо в історії таке вже було. Проте далі Симоньян взялася перекручувати історію, мовляв, і Першу світову вони б виграли, порівнюючи це з повномасштабною війною проти України.
Проте у всій цій історії цікавими є п’ять головних висновків.
Перший. Якщо за цим заколотом стоять певні сценаристи й режисери, чи не було це спробою продемонструвати світові, надто Заходу, що краще вже загнаний у кут і здатний на ірраціональні дії Путін, ніж хтось гірший, на кшталт армії зеків Пригожина?
Другий. Ні для кого не секрет, що Захід зробив ставку саме на повалення путінського режиму, а не дефрагментацію Росії через, по-перше, ризик безконтрольного поширення ядерної зброї, а, по-друге, наймасштабнішої кризи біженців та посилення Китаю.
І тут є дуже цікавий нюанс. Одразу після підриву Росією Каховської ГЕС Путін став дуже медіаактивним. Кульмінація була на пітерському економічному форумі, де він вперше за майже півтора року повномасштабної війни проти України сказав про теоретичну можливість застосування ядерної зброї. У цей самий момент у російських “аналітичних” колах з’явилися промовисті статті політолога та економіста Сергія Караганова та колишнього очільника московського центру Карнегі Дмитра Треніна (подейкують, що він полковник ГРУ) не те що про можливість, а про необхідність застосування ядерної зброї. Тому цікаве питання, як заколот Пригожина наблизив чи відсунув ризик ядерного удару.
Третій. З огляду на пригожинський заколот, який оголив слабкість і путінської, і російської державної вертикалі загалом, Заходу, Китаю, Індії та іншим доведеться скорегувати свої стратегії щодо Росії, враховуючи ризик розгортання найбільш радикальних сценаріїв.
Четвертий. Поки що не зовсім зрозуміло, який вплив усі ці події матимуть на президентські вибори в Росії, які мають відбутися 17 березня 2024 року. Абсолютно очевидно: ті, хто готували Пригожина й розкручували його медійно, робили це навмисно, щоб показати Путіну, що він небезальтернативний. Повторимося: майже 8 млн людей прослухали останній аудіозапис Пригожина, а до цього заколоту він уже обігнав Путіна за кількістю згадок і запитів в інтернеті. І це вже точно політика.
П’ятий. Чи має Україна стратегію і план дій на випадок повторення збройного заколоту в Росії та силового повалення путінської вертикалі? Питання відкрите. І час якнайшвидше все це розробити, піділившись нашими напрацюваннями із західними партнерами, особливо напередодні вже дійсно історичного Вільнюського саміту НАТО.
Шукайте деталі в групі Facebook