Володимир Парасюк – неоднозначна політична фігура. Є думка, що саме сотник Майдану Парасюк змінив плин сучасної історії.
21 лютого 2014 року, коли між екс-президентом Януковичем і тодішніми лідерами Майдану було підписано так звану мирову угоду, саме Володимир прорвався на сцену та поставив владі ультиматум: якщо Янукович не піде у відставку, мітингувальники вдадуться до збройного штурму. Оскільки угода з владою викликала бурхливе незадоволення майданівців, зухвалий вчинок Парасюка отримав їх однозначне схвалення, пише Главком.
Власне, на хвилі загального схвалення Парасюка й занесло у Раду. Молодий парламентар вирізняється серед колег бойовим характером. Через власну імпульсивність, коли емоції зашкалюють, Парасюк має схильність бити опонентів. Саме тому він неодноразово потрапляв у скандали: то на засіданні Антикорупційного комітету вдарив ногою заступника начальника Головного управління СБУ Василя Пісного, то напав на нардепа Олександра Вілкула після ефіру на телеканалі «112 Україна», а нещодавно побився із поліцейськими. Через подібні інциденти страждає популярність і репутація депутата. Одні вважають його істинним патріотом, який ладен іти до кінця, не боїться відкрито критикувати президента. Інші звинувачують у недалекоглядності, невиваженості. Водночас безпосередність Парасюка не може залишати когось байдужим.
В якийсь момент розмову депутата з «Главкомом» у рамках спецпроекту «Молоді та зухвалі» перервала жінка (очевидно, співробітниця комітетів Ради). Вона підійшла до Володимира і почала захоплено говорити: «Володю, який ти молодець!.. Пішли вони к чорту! Я горджусь!»
«Я цього дуже не люблю, – каже Володимир, коли жіночка відходить. – Не люблю, коли люди фанатіють від інших. Можна брати приклад, але фанатіти не можна. Знаєте, чому? Бо від любові до ненависті навіть не крок. Можна кимось дуже сильно захоплюватися, а потім, не дай Боже, ця людина оступиться, навіть не з власної волі. Уявляєте, яку велику кількість людей можна підвести? Коли хтось у тебе вірить, це мегавідповідально».
Про недоторканність
Не боюсь і не переживаю, що мене її позбавлять… У Генпрокуратури проти мене багато епізодів різних. Буває, що хтось написав якусь дурню, вони її вносять у Єдиний реєстр досудових розслідувань, Генпрокуратура мене викликає як свідка. Я кажу, що взагалі там фізично не був. Вони кажуть: «Розберемося». Питаю: «А хто заявник?» «Таємниця слідства, ми не можемо вам сказати». Коли я пишу, що у мене є доступ до інформації, прошу її надати, вони надають прізвище, і виявляється, що це взагалі нікому не відомі люди: якісь там Петренки, Іваненки… Просто фабрикують справи, щоб відволікати мою увагу, тягати для надання свідчень. Коли почалася блокада, тоді так заворушились Служба безпеки і ГПУ: ледь не через день викликали. Я проігнорував це все.
У тій сутичці з поліцейськими (вночі 14 березня. – «Главком»), можливо, якісь мої висловлювання не дуже вписувалися у рамки цензури. Можливо, я не правий. Але я вважаю, що інакше вчинити я просто не міг, бо ображали моїх близьких і рідних.
Про кар’єру і команду
Роботу нардепа чи прем’єр-міністра у першу чергу трактують як кар’єру, як спосіб заробітку. Я як кар’єру це не розцінюю. Якщо суспільство вимагає від тебе певних дій за досить короткий період часу, ти маєш у цей час викластись максимально. Це – місія.
Я прийшов сам у Раду, сам залишаюсь і сам закінчу цю каденцію. Щодо подальшої моєї роботи: можливо, я повернусь у громадський сектор, можливо, залишусь у Раді. Щоб залишитись у парламенті, потрібна команда. Якщо у мене вона буде, я розглядатиму можливість участі в наступних виборах, якщо ні – малоймовірно. Не питання – до когось приєднатись. Команда – це люди, з якими ти на одній хвилі, ви – однодумці, у вас спільні цілі, ви інтуїтивно один одного відчуваєте. Я часто до своїх колег кажу: «Ви не повинні жити заради партії, ви повинні жити заради України». Партія – це просто інструмент. Я не вірю в ідеології партій, я вірю в ідеологію України.
Про президента
Мені не страшно виступати проти Петра Порошенка. Янукович був еталоном узурпації влади, корупції і служіння Путіну. А Порошенко – жалюгідна копія. Він і його оточення. Повірте, я бачив, що таке страшно.
Особистих розмов із Порошенком у мене не було. Були певні пропозиції від його оточення: давайте сядемо, переговоримо (про блокаду. – «Главком»). Я казав, що нема про що говорити: є чіткі вимоги, тим більше що я не приймаю жодних рішень. Я можу лише донести до учасників блокади вашу позицію.
Про вищу освіту
У мене вона є – економічна освіта, спеціальність «облік та оподаткування». Зараз підвищую свій рівень до спеціаліста, досі був бакалавром. Так склалося, що мені доводилось працювати, залишати університет. Я починав своє навчання з факультету електроніки. Там поглиблене вивчення фізики, моя кафедра була «фізична і біомедична електроніка», спеціальність «сенсорика». Коли пішло дуже багато математики, мені це важко давалось. А я займався спортом, КВНом, тобто був у роз’їздах, а ще робота… Заради диплома вчитись я не хотів. Не люблю, коли люди плутають поняття диплома про вищу освіту і саму вищу освіту.
Про велику кількість помічників
Мій офіс у Львові — це вулик, одні займаються волонтерством, інші блокадою, треті – юридичний відділ. У мене тільки в одному законодавчому бюро працює п’ять осіб. Я їм пояснюю, що я – депутат: сьогодні є, завтра нема, а вони мусять набиратись досвіду і використовувати цей момент максимально.
Щодо їхньої зарплати: частина йде з фонду Верховної Ради, частина з них працює через різні організації. Наприклад, помічник Влад Добош – адвокат, він взяв на офіційній основі на роботу двох чи трьох моїх юристів як своїх помічників, сплачує всі податки. Є люди, які мають основну роботу, але у вільний від роботи час мені допомагають. Це переважно підприємці.
З усіма моїми помічниками у нас дуже вільне ставлення одне до одного. Як я приїжджаю в Київ, ми живемо всі в одній квартирі. Я сам не готую їсти. Якщо хочуть – можуть приготувати, я теж поїм. Але як не зготують, я їсти теж не буду. Наприклад, вчора ми з моїм помічником Ромою Андрусом думали, що робити, бо у нас холодильник зламався. Він каже: «Давай вареників зваримо». Але я не маю на це часу, варити ці вареники. Бо працюю чи пишу у блозі, читаю соцмережі…
Про плани одружитися
А хто мене витримає? (Посміхається.) По-перше, дружина потребує уваги. По-друге, моє життя – це, повірте, стреси. Мені вистачає, що моя мама постійно переживає за мене. Для чого змушувати переживати ще когось? Тому я весь у роботі. Хоча останнім часом думаю про те, що у 30 років уже хочеться приїхати додому, з кимось близьким поговорити – не в форматі батьків. Поки що так, а далі як Бог дасть…
Про батьків
Я ними пишаюсь. Батькові 53 роки. Зараз він у Львові. Після сутичок на блокаді у нього проблеми зі здоров’ям, із серцем. Він у мене воїн, був в АТО. У нього фізична підготовка, напевно, в рази краща, ніж моя. Він і по деревах лазить, на свята он гірлянди вішав. Але, як він сам каже: «Я – хороший, якісний німецький автомобіль, але вже в літах».
Володимир Парасюк з племінником на плечах, батько та мати Володимира і сестра Ірина Голуб (фото: facebook)
Про сестру
Сестра очолює львівський Штаб блокади. Під час подій 14 березня їй також дісталося від поліціянтів. У нас із нею бувають дуже непрості діалоги. Ми багато сперечаємося через робочі моменти, але ми дуже дружні. Мені спокійніше, якщо сестра у Львові займається організаційними питаннями, однак вона часто їздить на схід, на блокаду. Вона розумна, інтелектуальна, має дві вищі освіти, працює викладачем в університеті, хороша мама (у Володимира двоє племінників).
Володимир Парасюк і Ірина Голуб з дитинства гралися зі зброєю (фото: facebook)
Про нестриману поведінку
Я не вмію бути фальшивим. Емоційний надрив інколи зумовлений тільки тим, що ми живемо в країні, в якій триває війна. Колись я їздив на дні народження до своїх друзів, а тепер – квіти їм ставлю… І все це накопичується, я з цим засинаю і з цим прокидаюсь. Тому я нікуди не їжджу відпочивати, бо не уявляю місця, де мої думки мене відпустять. Немає таких островів. Нещодавно їздив кататись на лижах. І от я їду, а все одно в голові крутиться: в країні біда. Люди зупиняють, запитують, коли це все скінчиться…
Про жертв своєї агресії
Після інциденту з Вілкулом, якщо у Верховній Раді ми проходимо поряд, то один одного не помічаємо. Він мене обходить колами, з охороною ходить. У кулуарах стоять його помічники-охоронці, котрі його одразу забирають, як тільки він виходить. Те, що я йому пообіцяв при нашому останньому спілкуванні, я постараюсь виконати. А пообіцяв таке: прийде час, коли я його доставлю туди, куди він привів «русскій мір». І покажу йому «найпрекрасніші» моменти війни. Справжньої війни, де смерть ходить за метр від тебе.
Про розписку на $100 тисяч
Це була провокація. Щоб усі розуміли, Генпрокуратура впродовж усього мого депутатства не може знайти підстав, щоб мене дискредитувати. Уявіть собі, якби це було реальністю. Вони б так не відпустили. А це просто вкинули, пошуміли – і воно вичерпало себе.
Скандал із розпискою щодо начебто отримання Парасюком $100 тис. вибухнув в кінці грудні 2015 року. Ім’я Володимира засвітилося у матеріалах Генпрокуратури після обшуку, який був проведений у помешканні колишнього заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації, лідера партії «Укроп» Геннадія Корбана. Політика підозрювали у підкупі деяких політиків та впливових людей, серед них – Парасюк. У розписках начебто зазначалось, що відомі люди брали з рук Корбана великі суми грошей.
Про Корбана
Я дуже добре пам’ятаю, хто зберіг Україну в 2014 році. Їх хвалити непопулярно, але як не крути, це була команда – Коломойський, Корбан, Філатов і їхнє оточення. Вони зупинили поширення «русского міра» всередину країни. Всі добровольчі батальйони формувались у Дніпропетровській області. Там була хороша база, полігони, там першими давали зброю. І були ситуації, коли я телефоную Корбану і кажу: «Гєн, треба гроші на автомобілі на передову». Звичайно, що вони там не розмитнені, з-за кордону. Треба $50 тис. І він їх давав. Така сама ситуація була і з Філатовим. Зараз ми з ним вітаємо один одного зі святами, деколи один одного підтролюємо. Але бувало, що мої знайомі добровольці до нього підходили, казали: треба те і те. Витягав гроші і давав. Зарплату в «Дніпро-1» платили готівкою, війна була. І давали не для того, щоб мотивували воювати (зокрема, Коломойський давав доплату), а тому, що гроші потрібні сім’ям добровольців. Уявіть, з дому іде людина, яка заробляла, а жінка лишається з трьома маленькими дітьми. Важливо, що цих людей забезпечували житлом, коли ще держава про такий захист і не думала. Це все робилося за гроші групи «Приват».
Володимир Парасюк і Геннадій Корбан (фото: facebook)
Про приятелів і недругів у Раді
У Раді товаришую з Ігорем Луценком, Олександром Шевченком, з його братом Віктором Шевченком, з Єгором Соболєвим, з Тарасом Пастухом, з Павлом Костенком. Із багатьма.
Категорично терпіти не можу Кононенка, Грановського, Березенка, Пашинського, Мельничука, Кривенка. Я не люблю людей, які за гроші продалися.
Бійка Володимира Парасюка і Олександра Вілкула
Про стиль Парасюка
Я дуже рідко ходжу по магазинах, бо не маю на це часу. Я не та людина, яка буде переміряти все 150 разів і потім взагалі нічого не купить. Я приходжу, беру, що мені треба, і йду. У костюмі мені некомфортно. Тому що я після Ради не йду додому відпочивати – у мене може бути зустріч, я можу поїхати на якусь акцію. У костюмі незручно. Це не та форма одягу, в якій можна робити революції (посміхається).
Про режим дня
Вранці – годині о сьомій-восьмій – встаю, іду до автомобіля, перевіряю його на наявність різних вибухових речовин. Їду в офіс, проводжу нараду, інколи. Ну і потім пішло: робочі зустрічі, спілкування з різними людьми, журналістами… На своєму окрузі також багато працюю, проводжу зустрічі згідно з графіком роботи у Верховній Раді. Проте розумію, що не можу там сидіти цілодобово. Краще «вибити» з якогось міністерства гроші на округ чи примусити зробити там дорогу, ніж людям на зустрічах розповідати, який Порошенко поганий.
Володимир Парасюк (фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)
Про журналістів
Я завжди чесно і відверто відповідаю на всі запитання. Мене перестали показувати деякі телеканали. 112-й – категорично. 5-й канал коментар може взяти. А попервах, як я став народним депутатом і сказав, що Порошенко поганий, тиша від них була протягом року. ICTV – суто якісь розважальні програми. Ну, до мене і «1+1» рідко підходить – так, час від часу. 24-й дуже рідко, «Еспресо» інколи. NewsOne – дуже часто.
«Українська правда» взагалі забула мій номер. «Цензор» добре ставиться. Вас читаю, стоїте у закладках. «Новое время» телефонує, «Гордон» дзвонив, але перестав.
Про дозвілля
Вільного часу у мене дуже мало. Можу приїхати до себе додому у село – біля Львова живу. Погуляти з собаками: у мене дві німецькі вівчарки. Один старший – його мали вже усипити у прикордонній службі, але я його забрав. Молоденького, Рекса, купив у Луцьку. У нього стільки енергії! Таке відчуття, що якщо його в колесо поставити, як білку, можна світлом забезпечити півобласті.
Володимир Парасюк з собакою (фото:facebook)
Фотографією цікавлюся. Я цим займався, у мене ціла студія була. Я людина творча, мені треба себе реалізовувати. У студентські роки займався КВНом, потім мені потрібна була заміна цього. Так з’явилася фотостудія. У той період я познайомився з класними людьми, які зараз – одні з найкращих фотографів світу. Володя Іваш – це дуже потужний талант… Але прийшов Майдан, і стало не до того.
Можу піти в кіно. Я дивлюсь усе підряд, але дурних фільмів, як «50 відтінків сірого», не дивлюсь. Я люблю серйозні фільми, може, смішні, але якщо вони мають правильно побудовану режисерську лінію.
Останнім дивився фільм, який зняли канадійці, про Голодомор («Гіркі жнива», — «Главком»). Виходиш – і в тебе ненависть до комунізму, до системи, яка довела людей до такого життя. Я вважаю, обов’язок українця це побачити. Я взяв сім’ю і пішов подивився.
Часто в дорозі дивлюсь серіали – вже немає що дивитись, все передивився. З серіалів, проглянутих нещодавно, мене вразив американський Westworld. Я вважаю, це шедевр кінематографу: і сценарій, і гра акторів, і задум. «Доктора Хауса» подивився ще до Майдану. Чекаю на новий сезон «Гри престолів». Але серіали я дивлюсь тільки в дорозі.
Півроку тому прочитав книжку про добровольчий батальйон. Ще — Марію Матіос «Солодку Дарусю». Починав читати про визвольні змагання 40-х років, з батьківської бібліотеки.
Про гроші
На себе зараз витрачаю дуже мало. Скажімо так, з урахуванням витрат у позаробочий час моєї зарплати у Верховній Раді мені суто на мене вистачає (близько 20 тис. грн. – «Главком»). Це за умови великої кількості переїздів.
Декларація Парасюка
В електронній декларації за 2016 рік Парасюк зазначив 525,9 тис. грн доходів. Інших джерел доходів, крім оплати праці, згідно з документом, нардеп не має.
161,5 тис. грн склала зарплата, 168 тис. — компенсація вартості житла, 170 тис. — забезпечення депутатської діяльності, а 26 тис. — компенсація вартості проїзду.
На рахунку в Приватбанку депутат тримає 8,5 тис. грн. Згідно з декларацією, нерухомості у Парасюка немає, він користується автомобілем Skoda Superb 2011 року випуску.
Мати Парасюка задекларувала 996,5 тис. грн доходу від підприємницької діяльності, житловий будинок площею 95 кв. м і дві земельні ділянки загальною площею 6 500 кв. м у Львівській області. Бабуся Володимира вказала житловий будинок 66 кв. м і дві земельні ділянки (2 500 і 4 685 кв. м) у Львівській області.
Батько Парасюка придбав в липні 2016 року автомобіль Mecedes-Benz Vito 1999 року випуску (вартість авто не вказана).
Шукайте деталі в групі Facebook