“П’ють кров і смердять! Гидота”: Ніцой “розгромила” вщент один із фільмів про українців

Українська дитяча письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой.

Вони живуть у селі й у їхньому дворі чвакає болото. Українці-хазяї зранку до ночі місять те болото в себе під ногами. Ходять туди-сюди у дворі, бо ж хазяйнують, а болото під ногами: «Чвак-чвак». Куди не йдеш по двору, всюди: «Чвак-чвак».

Українці вирощують свиней і дуже люблять кров’янку. Для цього вони свиню вбивають і смалять. Прямо серед того болота.

Свіжовбиту свиню українці повертають черевом догори, розпорюють його, черпають з черева черпаком свинячу кров і п’ють. Сиру. Свіжу. Українці п’ють самі свіжу свинячу кров і примушують своїх дітей пити свіжу свинячу кров, примовляючи: «Пий, це кров народу». Очевидно, таким чином, ототожнюючи народ зі свиньми, а свиней з народом.

Українці смердять. Вони не чистять зуби, рідко миються. А оскільки вирощують свиней, то смердять ще й свинячим лайном. Оскільки українці роблять улюблену кров’янку з крові й кишок, то руки українців ще й смердять свинячими кишками.

Розмовляють українці суржиком, коверкаючи слова і наголоси.

Якщо син українців приведе додому наречену, і вона раптом не захоче пити свинячу кров чи їсти кров’янку, а потім ще й з’ясується чому, бо вона, ото вже Божа кара, охайна, ввічлива, міська євреєчка, – то мати нареченого з вересками проти недостойної нареченої ухопить рушницю, щоб когось убити зі злості…

У 2016 році «Кров’янка» отримала премію ЗА НАЙАКТУАЛЬНІШУ ТЕМАТИКУ від НАЦІОНАЛЬНОГО конкурсу міжнародного кінофестивалю «Молодість».
У 2017 році “Кров’янка” отримала НАЦІОНАЛЬНУ нагороду «Золоту дзиґу» за ПРОФЕСІЙНІ ДОСЯГНЕННЯ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФУ.

Знаєте, люди, я вже нічого не розумію в цьому житті. Окрім одного.

Оце і є постгеноцидна, проблемна нація. Облити себе лайном, назвати це високим мистецтвом і вручити собі за це найвищі нагороди.

У мого народу ніколи не виростуть КРИЛА після подібного перегляду. Після таких фільмів не те що літати… Відчуваєш себе гидотним хробаком. Хочеться заритися в купу торішнього листя і разом з ним умерти, розчинившись. Така мета фільму?

Лариса Ніцой

ГИДОТА.

Хто такі українці.

Вони живуть у селі й у їхньому дворі чвакає болото. Українці-хазяї зранку до ночі місять те болото в себе під ногами. Ходять туди-сюди у дворі, бо ж хазяйнують, а болото під ногами: «Чвак-чвак». Куди не йдеш по двору, всюди: «Чвак-чвак».

Українці вирощують свиней і дуже люблять кров’янку. Для цього вони свиню вбивають і смалять. Прямо серед того болота.

Свіжовбиту свиню українці повертають черевом догори, розпорюють його, черпають з черева черпаком свинячу кров і п’ють. Сиру. Свіжу. Українці п’ють самі свіжу свинячу кров і примушують своїх дітей пити свіжу свинячу кров, примовляючи: «Пий, це кров народу». Очевидно, таким чином, ототожнюючи народ зі свиньми, а свиней з народом.

Українці смердять. Вони не чистять зуби, рідко миються. А оскільки вирощують свиней, то смердять ще й свинячим лайном. Оскільки українці роблять улюблену кров’янку з крові й кишок, то руки українців ще й смердять свинячими кишками.

Розмовляють українці суржиком, коверкаючи слова і наголоси.

Якщо син українців приведе додому наречену, і вона раптом не захоче пити свинячу кров чи їсти кров’янку, а потім ще й з’ясується чому, бо вона, ото вже Божа кара, охайна, ввічлива, міська євреєчка, – то мати нареченого з вересками проти недостойної нареченої ухопить рушницю, щоб когось убити зі злості…
————————————
Короткометражка «Кров’янка». Переглянула під час карантину.

У 2016 році «Кров’янка» отримала премію ЗА НАЙАКТУАЛЬНІШУ ТЕМАТИКУ від НАЦІОНАЛЬНОГО конкурсу міжнародного кінофестивалю «Молодість».
У 2017 році “Кров’янка” отримала НАЦІОНАЛЬНУ нагороду «Золоту дзиґу» за ПРОФЕСІЙНІ ДОСЯГНЕННЯ У РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФУ.

Знаєте, люди, я вже нічого не розумію в цьому житті. Окрім одного.

Оце і є постгеноцидна, проблемна нація. Облити себе лайном, назвати це високим мистецтвом і вручити собі за це найвищі нагороди.

У мого народу ніколи не виростуть КРИЛА після подібного перегляду. Після таких фільмів не те що літати… Відчуваєш себе гидотним хробаком. Хочеться заритися в купу торішнього листя і разом з ним умерти, розчинившись. Така мета фільму?