“Ставляться гірше, ніж до папуасів”: професорка Голубовська пояснила, чому медреформа Супрун – злочин проти українців

Так звана реформа Супрун обмежила доступність української медицини, а саме лікування проводиться наосліп. Більше того, кандидатів наук і професорів позбавили можливості практикувати.

Чому так трапилося – розповідає OBOZREVATEL у другій частині інтерв’ю завідувачка кафедри інфекційних хвороб університету Богомольця Ольга Голубовська.

– Як реформа системи охорони здоров’я відбилася на інфекційній медицині?

– Були допущені системні помилки, які необхідно швидко виправляти. Наприклад, як можна було перевести інфекційні стаціонари в розряд комерційних комунальних підприємств? Адже йдеться про хвороби, небезпечні для суспільства. Тому весь цивілізований світ чудово розуміє, що цю сферу треба тримати під фінансуванням держави. Це по-перше.

По-друге, інфекційні стаціонари ніколи не заповнюються вщент, бо не можна поєднувати хворих із різними інфекційними захворюваннями. Якщо у двомісній палаті лежить пацієнт із кором, то ми можемо покласти туди іншого пацієнта тільки з кором, жодного іншого. Тому, природно, це ліжко якийсь час може бути незайнятим. Це ж не означає, що потрібно закривати стаціонари. А принцип фінансування пролікованого випадку – це маячня взагалі для інфекційних відділень. Як це можна було зробити без консультації з фахівцями…

Тільки “завдяки” пандемії на сьогодні ухвалене рішення, що фінансування інфекційних стаціонарів залишатиметься в колишньому обсязі, принаймні пообіцяли так зробити. Якби не ця пандемія, то вони просто перестали б існувати у нас, ці інфекційні стаціонари. А разом із ними перестали б існувати через скорочення лікарі-інфекціоністи. Ось і все, це позитивний бік пандемії. Як і відновлення санітарно-епідеміологічної служби.

Як взагалі можна було її ліквідувати? Це була здійснена диверсія проти держави.

– Чому, на вашу думку, уряд ліквідував СЕС?

– Коли СЕС почали реорганізовувати, бездумно взяли за основу якийсь сценарій. Його не можна реалізовувати наосліп, спочатку необхідно було з’ясувати, як він працюватиме в Україні. Профспілки подали позов до суду, і суд визнав, що ця реорганізація була зроблена незаконно, вона суперечить законодавству України. Після того, як Кабінет міністрів отримав це рішення суду, чиновники просто взяли і ліквідували її. Тобто замість незаконної реорганізації вони просто ліквідували СЕС. Робилося це під виглядом боротьби з хабарами… Але повірте, ліквідація служби цю проблему не вирішила…

Зараз система повністю розбалансована. В екстреному порядку намагаються повернути людей, призначено головного санітарного лікаря, це добре, але вертикалі як такої на сьогодні немає. Але треба все ж таки справедливості заради сказати, що сьогодні повернули багатьох інфекціоністів, в оперативний штаб МОЗ із протидії коронавірусному захворюванню вперше включені троє колишніх санітарних лікаря, досвідчені люди, а також багато інших фахівців. Це вперше, адже п’ять років взагалі не було жодного інфекціоніста в Міністерстві охорони здоров’я, вони там були відсутні.

Або ще вам приклад “реформи”: навмисно чи не навмисно, але з 1 квітня абсолютно всі викладачі вищих медичних закладів не мають електронного підпису. Тобто тепер ми не значимося в національній службі здоров’я як лікарі. Щоб було зрозуміло всім, як зараз відбувається процес лікування: наприклад, професори оперують зараз, а операції свої записують на працівників відділення. Якщо мене хтось покличе на консультацію в реанімацію (я часто консультую важких хворих, з огляду на свою спеціальність), то в реєстрі Нацслужби здоров’я я буду значитися як “неідентифікована особа”.

– За що вас так “реформували”?

– Мені хочеться вірити, що забули… а не навмисно. Тому я дуже вдячна нашому новому міністру Степанову, який порушив першого ж дня два гострі питання: перше – про позбавлення викладачів цифрового підпису, та друге – про відсутність протоколів лікування коронавірусу. Я також вдячна і керівництву РНБО, що теж сприяло вирішенню гострих питань.

До цього, щоб ви розуміли, працівники кафедри оформлювалися на 0,25 ставки десь у лікарню, щоб легітимізуватися, а оскільки в лікарнях ставок уже немає, то ті, хто працює в лікарні, відправляються на 0,25 ставки кафедральної. Я це називаю “шахерами-махерами”, так не повинна працювати держава. Коли йдеться про інтереси країни, то ніхто не повинен ні від кого залежати: ні від місцевої влади, ні від головного лікаря, ні від настрою чийогось. Повинна працювати така система, яка дозволить найкращим чином забезпечити нормальне надання медичної допомоги населенню, без чиєїсь там “особистої думки”.

– Ваша думка про медичну реформу в Україні як таку?

– Її, м’яко кажучи, не вітаю. Я – людина, що заточена на надання медичної допомоги. В усьому світі є таке поняття, як стандарти надання медичної допомоги, засновані на міжнародних рекомендаціях. У цих стандартах, крім шляху пацієнта, крім протоколу самого лікування, є індикатори якості надання допомоги. На сьогодні це паралізовано в країні, юридично немає можливості перевірити якість надання допомоги. Все це знищила Супрун своїми так званими міжнародними протоколами, бо “міжнародний протокол” – такого поняття не існує в природі, а є стандарти.

Ось приклад протоколу екстреної медичної допомоги: там чітко прописано, куди ми з вами повинні дзвонити, коли нас вжалить тихоокеанська медуза, там зазначено – в США. Уявляєте, яка елементарна неповага до українців, до людей, які тут живуть. Це вже гірше, ніж до папуасів, аборигенів. Це взагалі злочин, я вважаю. Бо у нас люди зараз помирають не від отрути тихоокеанської медузи, а від відсутності доступу до медичної допомоги.

Внаслідок реалізації цієї “реформи” в нашій країні обмежено доступ до медичної допомоги, і нам розповідають, що так в усьому світі. Але вибачте, індекс здоров’я у нас не такий, як у всьому світі. У нас хворе населення, в країні хронічних і гострих епідемій воно не може сидіти в одній загальній черзі. Ми лідируємо за епідеміями ВІЛ, туберкульозу тощо. На це нашаровується епідемія кору, епідемія грипу, і всі ці люди тепер повинні сидіти в одній великій черзі. Якщо так трапилося, тоді держава повинна це регулювати.

Не можна лікувати наосліп. Наприклад, я була категорично проти масової вакцинації два роки тому у Львівській області, де паралельно відбувалися епідемії кору та грипу, бо це все могло мати смертельну загрозу для певної категорії людей. Я тоді виступила проти, так мене там розіп’яли, хоча я спиралася на думки провідних епідеміологів. Ми не повинні ризикувати здоров’ям людей.

Ось я не розумію, як інфекційні стаціонари можуть бути підприємствами? Це що таке? Ось у мене зараз учениця працює у французькій інфекційній клініці, вона каже, що у них там лежать і біженці, і французи, і зі страховкою, і без. Держава всіх забезпечує, бо це – національна безпека країни. Запобігти інфекційному захворюванню – це дорого, але дешевше, ніж запобігти епідемії. Я вважаю, що епідемія кору, яка у нас була, спалахнула через повну відсутність роботи в осередках: жодних заходів у епіцентрах захворювання епідеміологи не проводили… Бо знищена служба, і на сьогодні порядок проведення епідеміологічного розслідування ніде не прописаний.

– Мова про СЕС, робота якої відновлюється?

– Так. До протидії пандемії активно підключилися і МОЗ, РНБО. І штаби створюють, і дуже багато роблять. Але розумієте, не можна стрибнути вище голови, коли не вистачає ресурсів. Ви ось, наприклад, знаєте, що ми вже 5 років не випускаємо епідеміологів, взагалі не набираємо. Це нонсенс. Нам придумали польових епідеміологів, я не проти, вони є в усьому світі. Але знаєте, хто такий польовий епідеміолог? Це люди, які пройшли два тренінги. Десь виник спалах – вони спостерігають за ним уважно, записують, в осередок не виходять, напрацьовують статистику – скільки захворіло, скільки померло, скільки видужало і на цьому все.