“У своєму цинізмі перевершила саму себе”: У Мережі викрили скандальну правду про Тимошенко. Влада за всяку ціну

Лідер парламентської фракції “Батьківщина” Юлія Тимошенко розкритикувала прийняття закону про ринок землі і пообіцяла розібратися з кожним, хто був причетний до цього.

“Це не українська Верховна Рада за її складом і вона вже не буде служити Україні. І чим швидше народ України позбудеться від такого президента і від такої Верховної Ради, і їх породження – такого уряду, тим швидше Україна зможе повстати в повний зріст”, – заявила Тимошенко перед журналістами.

Але мало хто вірить в щирість слів Юлії Володимирівни і всі прекрасно розуміють, чому Тимошенко так люто проти “ринку землі”.

У Мережі активно критикують Тимошенко і особливо різко про лідера “Батьківщини” висловилася журналістка Ірина Аніловська. Подає її слова в оригіналі:

Браво Юліє Володимирівно!

Ви знову виправдали найгірші очікування. Здавалося б, ну що ще можна очікувати від Тимошенко, яка сколотила первісний капітал на порнофільмах в підпільних відеосалонах Дніпропетровська в кінці 80-х, заарештованої за контрабанду 300 тисяч доларів в Запорізькому аеропорту, яка пограбувала половину країни за допомогою тіньових газових схем і кинувши свого подільника Лазаренка і навіть Міноборони Росії в 90-і, подалася в політику заради власного порятунку, що купила на вкрадені газові гроші парламентську фракцію, що втекла від Кучми до Ющенка і зрадила його відразу після виборів 2004 року, яка змогла конструювати широку коаліцію, ширку, з регіоналами і кинувши Януковича, коли ширка не відбулася в 10-х, яка намагалася шукати участь Путіна на президентських виборах в 2010 році, вийшла з парламентської коаліції в найтяжчий час російсько-української війни в 2015- 2016 рр., яка продавала всім і кожному хто більше заплатить свій політичний вплив, що метається між олігархами в пошуках грошей і влади, котра сповідує тільки одне кредо – влада, влада і влада за всяку ціну.

Але вчора в своєму цинізмі та продажності вона перевершила саму себе.

У залі Верховної Ради без жодного перебільшення на карту була поставлена ​​доля України. Країна проти Коломойського. Або держава і здорове суспільство знайдуть в собі сили протистояти знахабнілому олігархові, для якого Україна це пасовище, витоптують ним у важкий час війни і епідемії, або країна летить в бездонну прірву, припиняючи своє існування і як держава, і як нація. Страшний у своїй простоті і жаху вибір.

Юлія Володимирівна його зробила. Вона без вагань вибрала Коломойського, гроші, дефолт, породжений ним хаос і маніакальну владу. Вона без вагань проголосувала проти закону, який перешкоджає Коломойському повернути в свою власність пограбований ним Приватбанк. Особливо забудькуватим можу нагадати, що Коломойський і його подільники вивели з банку не менше 5,5 мільярдів доларів і розмістили їх на своїх рахунках за кордоном. Банк був врятований за рахунок держави, тобто за рахунок наших з вами грошей, і тепер його знову можуть віддати в надійні Беніні руки або компенсувати “втрати” нещасного олігарха.

Відчайдушні зусилля Коломойського щодо підкупу депутатів отримали активну та дієву підтримку. Наша Юлечка опинилася тут як тут і поспішила на допомогу, продавшись відразу і оптом – всією фракцією. У зворушливій єдності з кремлівським ОПЗЖ і шавками Коломойського з ентузіазмом виконала оплачені забаганки замовника.

Здається, тільки тиждень минув, як вона як би перейшла з якби опозиції в якби владу і як би підставила їй своє дружнє плече. Хороший союзник! Ну-ну, так би мовити, визволи Бог від таких друзів, а від ворогів я і сам позбудуся. Але позбутися Юлії Володимирівни не так то просто.

Вона продовжує клястися народу своїм солодким голоском, картинно поклавши ручку на серце і пустивши театральну сльозу. Особливий цинізм цієї вистави надає та обставина, що вона відмінно знає, що найбільш постраждалим в разі дефолту буде якраз її ядерний мохеровий електорат, ті самі, які голосують серцем, а не мізками виборниці, що скандують “Юля! Юля!” на мітингах і впадають в транс при її появі на сцені або телеекрані. Саме вони зазнають найстрашнішого удару злиднів, голоду і хвороб, якщо Юлині плани хаосу і безладдя, на хвилі яких вона розраховує прийти до влади, стануть реальністю.

Звичайно, її кращі роки вже позаду. Навряд чи її чекає успіх і нові політичні досягнення. Але палиці в колеса вона ще ставити цілком здатна.

Так і біжить дрібною риссю по замкнутому колу ця гаяна часом вічна конячка української політики. Біжить вже чверть століття. Може пора зупинитися?