Тепер я посмішку твою ловитиму на небі. Зворушливий вірш пам’яті трагедії в Тегерані

В групі в Фейсбуці Українська поезія Ірина Гох написала дуже зворушливий вірш пам’яті трагедії в Тегерані.

Сльозами я вмиватимусь щоранку, і цілуватиму я фото без кінця. Душа і серце плачуть, відпустити треба, а я не в силі жити без твоїх ночей.

Тепер я посмішку твою ловитиму на небі.
І сяйво неземних очей.
Душа і серце плачуть, відпустити треба…
А я не в силі жити без твоїх ночей.

Та й як мені тепер одному бути
На цій землі серед закоханих сердець?
Тебе, моя кохана, ніколи не забути,
Як не забути день, коли ішли ми під вінець.

Той чорна мить і чорна взлітна смуга
Навіки закарбуються в мені.
Проклятий рейс, він вкрав тебе, і тільки туга
Довіку житиме в душі.

Сльозами я вмиватимусь щоранку
І цілуватиму я фото без кінця.
Така прозора, чиста, і на світанку
Ти прийдеш Ангелом до мене іздаля.

Та не обіймУ вже тебе, моя кохана,
Тепла твого вже не відчути на землі.
Моє життя без тебе – вічна рана,
Лиш спогадами житиму в своїй пітьмі.

І дихати не зможу я без тебе,
Повітря тисне, груди розрива.
І небо… сіре і холодне небо…
На ньому лише посмішка твоя жива…