Коли священик може відмовити у відпущенні гріхів?

На запитання Олафа Пєтка відповідає Пьотр Йордан Слівіньскі OFMCap, знаний у Польщі сповідник, засновник Школи для сповідників.

Про це пише CREDO.

— Коли священик може відмовити у відпущенні гріхів?

— Священик може відмовити у відпущенні гріхів, по‑перше, якщо йдеться про гріх, який він не має повноважень відпускати. По‑друге, у розрішенні може бути відмовлено, якщо каяник не виконав усіх умов доброї сповіді (тобто тих, які мав виконати перед тим, як приступити до таїнства: чесний іспит совісті, жаль за гріхи і постанова виправитись), або ж якщо відмовився прийняти покуту.

— Як часто це трапляється?

— Із цим часто виникають проблеми, пов’язані з недоліками у катехизації. Питаю якось у каяниці, чи шкодує вона за гріхи, і чую у відповідь, що так, шкодує за усі, крім одного, бо кохає свого хлопця й не відчуває жалю за те, що між ними відбулося. У цьому випадку маємо справу з неправильним розумінням жалю. Якщо священик скаже, що, оскільки вона не шкодує — справу закінчено, то це серйозна проблема. У чому ж має полягати жаль? Не у відразі до себе, але у визнанні чогось, що було неправильне перед Богом, та вираженні покаяння. Тоді каяники можуть спокійно його прийняти.

У деяких людей виникають проблеми з постановою виправитись, особливо якщо вони мають прив’язаність до якогось гріха. Найчастіше це трапляється, коли йдеться про гріховні залежності. Щоразу вирішую виправитися, але не знаю, чи дотримаюся свого рішення. Зустрічаються люди, які не раз піддалися одній і тій самій спокусі. В такій ситуації, аби сповідь була дійсною, буде достатньо готовності каяника відмовитися від спокуси в момент розрішення, якби вона раптом виникла. Це достатній знак доброї волі, аби відпустити йому гріхи.

— Ви згадували, що є гріхи, яких священик не має права відпускати.

— Так, за певні гріхи каяникові визначається церковна кара, й не кожен священик може уділити йому розрішення. Наприклад, якщо хтось зневажив Ісуса у Євхаристії або скоїв замах на єпископа чи папу, то такий винуватець несе покарання у вигляді екскомуніки (виключення з Церкви) «latae sententiae», що зберігається за Апостольським Престолом. У цьому разі той, хто допустився такого гріха, — скоїв злочин, кару за який може визначити лише Ватикан. Звичайний сповідник не може звільнити з цього гріха і мусить писати листа до Апостольської Столиці, звісно ж, про анонімний випадок. Потім священик отримує декрет, який дозволяє йому уділити каяникові відпущення гріхів та зазвичай накладає певну покуту.

Це також стосується апостазії (відступництва). Цей гріх відпустити може єпископ. Ідеться, однак, лише про внутрішнє відступництво. Якщо хтось допустився цього гріха публічно, то повинен публічно від нього відректися, аби отримати розрішення. «Публічно» — мається на увазі, за присутності принаймні двох свідків.
Також гріх аборту може відпустити лише єпископ, при цьому найчастіше для цього вділяється делегування [переказування повноважень] — дати розрішення з аборту можуть священики‑капелани. Таке постійне делегування мають декани та віце‑декани. Крім того, в дієцезії є спеціальні місця (зазвичай санктуарії), де діє постійний дозвіл на відпущення цього гріха. Також дозвіл на відпущення аборту мають священики жебручих орденів: делегування у них прив’язане до особи сповідника, а не до місця. Існує також ситуація, в якій кожен духівник може уділити розгрішення: кожен священик може відпустити гріхи під час загальної сповіді, тобто сповіді за тривалий період часу, щонайменше за рік. З нагоди Року Милосердя Папа Франциск передав цю владу всім священикам та обіцяв розіслати особливих сповідників, які мають право відпускати будь‑який гріх.

— Ви навели приклад жінки, що каялася за всі гріхи, крім одного. Чи можна уділити їй часткове розрішення: відпустити усі гріхи, окрім цього?

— Ні. Проблема в тому, що людина повинна покаятися, повинна хотіти повернутися до Бога. Повернення має бути повним. Я не можу прийняти половину Євангелія або тільки одну восьму. Не можна повертатися до Бога «частинами». Це абсолютне рішення, що відкриває абсолютний горизонт. Не існує жодної реальності, яка б не потрапляла в цей горизонт: я не можу провадити євангельське життя всюди, окрім деяких сфер; мій Бог не перестає бути моїм Богом, наприклад, у спальні або на роботі.