Моя історія доводить, що не варто повертати знайдені телефони. І ось чому

Робити добрі справи, як виявилося, не завжди корисно.

Ця історія сталася зі мною 4 роки тому. Я йшов додому з інституту, і почув десь збоку, з кущів, дзвінок телефону. Джерело

Кілька хвилин я лазив по цим кущах, поки не знайшов, власне. Смартфон – це був досить популярний і недорогий Samsung.

Прийшовши додому, поставив на зарядку і включив мережу. За цей час прийшла СМС з проханням повернути телефон дочки, і кілька пропущених викликів.

Зарядка батареї становила 2%. З огляду на, що мій телефон вимикався при 5% акумулятора, я не став відповідати на виклик, щоб телефон чи не розрядився під час розмови (раптом там треба буде потім при включенні PIN-код вводити) – я перемкнув його в режим польоту, і заблокувавши екран, пішов додому.

Помилка номер один була залишити SIM’ку в смартфоні, а номер два – послухатися совісті (яка у мене була в той час) і передзвонити для повернення телефону.

Трубку взяла жінка. У загальних словах розповівши їй про те, за яких обставин був знайдений апарат. Назвав свою адресу, запропонувавши приїхати зараз і забрати знахідку.

До слова, мене дико здивувало, що ніяких претензій, криків і погpоз на мою адресу не було – я до цього вже знаходив телефони.

А це була помилка номер три – назвати свою адресу. Причому, найфатальніша.

Через 3 години дзвінок в домофон – жінка прийшла за смартфоном. Відкривши їй під’їзні двері, виходжу на сходову площадку і чекаю.

Піднімається тітка років 40-ка в супроводі двох поліцейських, які мовчки хапають мене і пакують в наручники, поки дама зловтішається:

«Ага, попався!». «І не соромно у дітей красти?»

І все в такому дусі. На прохання пояснити, що відбувається, говорять тільки взяти паспорт і що в відділенні пояснять.

Приїжджаємо в відділення, заводять мене до слідчого. Там уже сидить їх 15-річна дочка і її батя.

Кладуть телефон на стіл, проводять впізнання. Природно, малолітня дівчина впізнає свій телефон і гpабіжника (мене, тобто).

У сеpці похололо. На ватяних ногах мене виводять з кабінету і залишають чекати в коридорі під наглядом товариша сержанта.

Після були двотижневі розгляди, протягом яких я був на волі (під підпискою) і бігав як електровіник, бігаючи по універу, щоб зібрати людей, які довели б моє алібі і майже щодня відвідував відділення поліції, де в черговий раз давав свідчення.

Хочу відзначити слідчий – відмінний мужик, який після кількох розмов повірив в мою невинність і був на моєму боці. А малолітка своїми плутаними показаннями остаточно переконала його.

Звинувачення з мене зняли. І за порадою цього ж слідчого, я звернувся до суду з приводу наклепу. У підсумку справу я виграв – компенсацію моральної шкоди та судових витрат. Для батьків малолітки – штраф.

Мораль цієї історії: Якщо ви знайшли на вулиці телефон – або забирайте собі, при цьому відразу ж позбудьтесь SIM’кі.

Або проходьте мимо – можливо, знайдеться інший благодійник. Зіпсованих нервів і витраченого часу це не варто.