“Батьки шукали, а від сина лишилась лише стопа”, – волонтер про загиблого під Іловайськом

Волонтер Павло Нетесов, який займається пошуком загиблих в російсько-українській війні військових ЗСУ розповів історію пошуків 20-річного воїна Руслана Дейнеко, який загинув під Іловайськом.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

Волонтер згадує, як у 2014 році натрапив на рештки тіла загиблого військового.

“Це моторошне фото з поля бою під Іловайськом. Відірвана стопа людини на висохлій потрісканій українській землі. Чорна, обвуглена…Навколо ми бачили такі ж чорні невеликі шматки якоїсь плоті…Зрозуміли, що це людина, побачивши стопу. Після цього усвідомлення почали шукати та збирати ті рештки у трупний мішок. На всіх краях мішка наклеїли білий скотч та написали маркером:“номер 105 фрагменти”,–згадує волонтер.

“Одна людина це чи кілька, визначити було неможливо. На цій локації ми були не вперше. Місце визначили за оголеною від листя та гілок ділянкою лісосмуги вздовж поля,що вказувало на потужний вибух. Пройшли до місця через поле пішки. Побачили величезну вирву метрів з п’ять діаметром та близько двох метрів завглибшки. За метрів двадцять від воронки лежав ствол самохідної артилерійської установки та лівий борт башти, за якою можна було визначити, що це “САУ 2С3 Акація 152 мм.” На місці, де має бути номер, затертий радянський знак “гвардія” та, майже поверх нього, дві білих смуги. Тоді це була тактична позначка українських військ”, – зазначив Нетесов.

Волонтер додав, що відсутність на місці трагедії кольорового металу вказувало на те, що тут попрацювали мародери.

“Маленькі чорні частинки були розкидані у радіусі близько двухсот метрів. Тому на них не відразу звернули увагу. Якби не ця стопа…Здавалося ніби людина зробила крок, потім наступний, залишивши частину себе землі. Але далі не було ні слідів, ні людини, тільки горизонт”, – написав Павло Нетесов.

Чоловік згадує, що потім пошукова група знайшла ще дві таких САУ.

“Згодом з’ясувалося, що вони належали 92-й окремій механізованій бригаді. Усі локації я наніс на супутникові знімки та зробив карту-схему з детальним описом знахідок ще у листопаді 2014 року. Це було потім, а того дня, приблизно опівночі, ми зустрілися з нашими військовими та перевантажили усіх, кого вивезли з окупованої території, у їхню автівку-рефрижератор”, – йдеться у дописі.

Павло Нетесов пригадав, що до свята Державного Прапора їхня організація розгорнула свою пересувну виставку “Блокпост Пам’яті” на Михайлівській площі у Києві:

“Одночасно з нами на цій площі зробили виставку військової техніки під білими прапорами “Укроборонпрому”, яку урочисто відкрив Президент України Петро Порошенко. Згідно протоколу цього заходу, відвідування першою особою держави нашої експозиції не планувалося, але, мабуть, Петро Олексійович, побачивши єдиний синьо-жовтий прапор на величезній Михайлівській площі, що встановили ми над своїми палатками, змінив маршрут та вийшов прямо на нас. Спілкувалися ми вже біля банерів, на яких було представлено аналітичні дані про пошукові роботи в районі Іловайська. Президента зацікавила саме ця схема. Я відповів, що це знищена російськими окупантами, 28 серпня 2014, колона ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України”.

“Поруч з Президентом стояв начальник Генерального штабу ЗСУ, генерал армії Віктор Муженко, який, помітно нервуючи, сказав, що цей підрозділ виконав своє завдання та вийшов з Іловайська без втрат техніки та особового складу. Я відповів, що може й повірив би йому, але на схемі видно чорні позначки-рисочки. Так позначені загиблі хлопці,останки яких ми збирали власноруч на місці загибелі та повертали додому.
Потім ми розмовляли з Президентом про зміст інших схем та фото, на яких зафіксовані сліди російських військових. Президент відмітив, що дуже зацікавлений у такій інформації та попросив дати мою візитівку секретарю РНБО Турчинову…Потім усі пішли. Поведінка деяких перших осіб держави, відверта брехня головного військового керманича з приводу “щасливої долі” 92-ої бригади вразила мене настільки, що я вирішив написати про це пост та викласти усі матеріали з нашого пошуку, пов’язані з цією драматичною сторінкою російсько-української війни. Мої відеоматеріали відразу були заблоковані на Facebook, youtube. Всім відомо, що все, що потрапляє до інтернету, нікуди не зникає”,– зазначив волонтер.

Далі–Павлу Нетесову написала мати Руслана Дейнеко Ауріка. Вона розповіла, що бачила відео у соцмережах та просила допомогти із пошуком сина.

“За кілька секунд мені стало все зрозуміло. Ми знайшли усі САУ, що були у складі цієї ротно-тактичної групи. Але тільки біля однієї були рештки людини. Сумнівів майже не залишалося. Ми ще довго листувалися з Аурікою і вона надіслала мені всі документи, що були в неї на руках у той час. Особливо мене вразили відповіді чиновників: від військкомату до адміністрації Президента України–усі зроблені, як під копірку”,–зазначив волонтер.

Згодом експертизою встановлено, що Дейнеко Юрій Георгійович та Дейнеко Ауріка Якімівна можуть бути батьками невстановленої особи чоловічої генетичної статі (біологічний зразок трупа 4055). Ймовірність даної події складає 99,99991%”.

“Минуло майже п’ять років, але побачене під Іловайськом восени 2014 року назавжди змінило мене. Час від часу мене турбували спогади. Найсильніший, спогад про слід на війні, залишений вже загиблою людиною. Я пам’ятав усе до найменших дрібниць. Навіть відчував вагу тіла, від якого просіла під стопою земля. Обгорілі колоски пшениці поряд, зерно, що вже ніколи не проросте… Невеличкі зелені паростки на обгорілій землі. Життя.Людина. Війна. Смерть. І знову Життя. І ось я вже знаю, хто саме залишив цей слід – Руслан Дейнеко. Йому було тоді лише 20 років. Я обіцяв його мамі, що підтримаю їх родину у важкі дні, обіцяв, що цей шлях ми пройдемо з ними разом. І ось ми знову на військовому секторі Кушугумського кладовища. Заходимо на засипане гранітним відсівом поле. Кожен крок вперед створює звуки схожі на шепіт… Йдемо до вже відкритої могили під номером 4055. Поряд надгробок з табличкою та цинкова труна. Відкривати труну будемо тільки у присутності родини Руслана. Вони повинні бути протягом години. Поки чекаємо, проходжу рядами. Був тут не раз. Номерів з кожним роком менше, написів “законсервовано” більше. Це означає, що людині повернуто ім’я, а її прах забрали додому, на батьківщину, до рідних”, – написав волонтер.

Згодом приїхали рідні загиблого військового та присутні відкрили труну.

“Звичайними сокирами двоє працівників кладовища роз’єднують нижню та верхню частини металевої труни. Як завжди, всередині чорний мішок… Відкриваємо його…ще один. На краях-білий скотч з написами. Я бачу напис зроблений мною -“номер 105, фрагменти”. Я підтверджую це. Відкриваємо мішок. Те, що я побачив, не підлягає поясненню. Я раніше говорив Ауріці, що у нас усе зафіксовано на фото та на відео, що то лише невеличкі фрагменти,за якими не можна розпізнати людину. Тільки єдине – стопа. Через мої руки пройшла не одна сотня людських останків за 25 років пошукової роботи… Я не можу це пояснити, але я побачив ту саму стопу, що бачив 5 років тому. Вона залишилась такою ж! Тепер я розумію, що це був його шлях додому. Руслан його проходив сам”, – згадує чоловік.

“1651 днів повертався Руслан додому.Кожна людина за день робить десять тисяч кроків. Він зробив 16 510 000 кроків вже після смерті”, – написав волонтер