Невістка … Ця історія вразила мене до сліз

– Мам, – опустивши очі почав Микита, коли після весілля пройшло два тижні – ми з Танею вирішили харчуватися окремо.

Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати.

Я так і присіла …

– Синку, а чому?

– Нам так зручніше. – промимрив син і поспішив піти на роботу.

І справді на кухні, яку ми колись так з любов’ю обставляли з чоловіком, з’явився додатковий холодильник.

Мені дуже хотілося тоді сказати: «Спасибі, що замок не повісили!» Стрималась.

Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно витягати другий холодильник і окремо готувати.
А молоді саме так і стали робити. Моє куховарство, яке Микита завжди так любив, тепер я їла одна.

Було б півбіди, якби Таня готувала нормально, але вони обидвоє працювали з ранку до вечора, вдень – перекушування в кафе, а ввечері… в хід йшли куплені пельмені, розігріта піца, і інша їжа на швидку руку.

– Микита, ти чого блідий такий? – злякалася я якось побачивши з ранку сина. – Щось шлунок болить, – поскаржився він.

– Це все ваша сухомятка! І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон.

Ще кілька років тому синові поставили діагноз «гастрит», рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати повноцінне друге…

Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно.

Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла куховарити з ранку до ночі, і всі були б задоволені.

Так ні, Таня не згодна! Я все-таки почала змушувати Микиту їсти нормальну домашню їжу. То вранці підловлю, то в обід він прибіжить. Але одного разу нас застукала невістка.

Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала картину: Микита сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом.
Що тут почалося!

– Микита, що відбувається?! – Танюш, розумієш, мені захотілося гаряченького…

– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Таня звузила очі.

– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.

Далі був скандал, ні, моя невістка – вихована жінка, вона не кричала, не виражалася, нікого не ображала.
Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально добивала Микиту.

В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…

В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна?

Навіть більше. Таня брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Микитою кімнату.

Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, адже я не якась там древня бабуся.

Але невістка примудрялася перетворити щотижневе прибирання в демонстрацію власної переваги.

Вона з такою ненавистю шваркала ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це.
А на закінчення прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почав скрипіти.

– Микита, синку, поясни Тані, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.

– А що сталося?

– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?

– Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється.

Увечері я почула, як Микита умовляв дружину роз’їхатися.

– Ще чого, така шикарна квартира в центрі міста! Ти що не тямиш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.

Ось так … вона мене вже ховає, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру …

З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною – не треба.

У молодості я дізналася всю красу комуналки, тому мені не звикати. Так у нас почалася холодна війна.

В один із днів Микита вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима.

– Мам, у нас є що-небудь від ангіни?

– У тебе горло болить?

– Ні, у Тані.

Зайшла я до них, Таня лежала на ліжку, палаючи нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку.

Незважаючи на її протести я викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку.

Лікар діагностував ангіну, велів лежати і багато пити. Микита помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.

– Дякую, – прошепотіла невістка, і розплакалася.

– Нічого, нічого, скоро все пройде – втішала я її.

Прийшов син, дали Тані ліки і вона заснула. На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.

– Тамара Віталіївна, спасибі вам… Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не злюка!

– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.

– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками.

Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І вирішила я, що у мене так не буде!
Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!… Таня відкинулася на подушку важко дихаючи.

– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна нервувати…

Увечері прийшов з роботи син і застав дивну для нього картину: ми з Танею сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися. Микита аж відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.

– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани.

– Микита, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний яблучний пиріг, просто пальчики оближеш!…