“Він пішов вбивати Катю на тому самому протезі, на який вона йому збирала кошти”: Батько Гандзюк про вбивцю з Житомира

Нещодавно Покровський суд Дніпропетровської області оголосив вирок обвинуваченим у вбивстві активістки Катерини Гандзюк: організатор і четверо виконавців отримали від трьох до шести років позбавлення волі.

За даними слідства, екс-учасника АТО найняли щоб залякати Гандзюк. Ім’я замовника нападу на суді не оголошували і повідомили тільки, що активістка йому дошкуляла тим, що публічно критикувала.

За 5 тисяч доларів Сергій Торбін погодився зламати дівчині руки-ноги, ще за три – облити кислотою. Він залучив своїх знайомих Васяновича, Горбунова і Вишневського.

Безпосереднім виконавцем став Грабчук. Саме він хлюпнув в обличчя активістки сірчаною кислотою, і Катерина отримала хімічні опіки понад 30% тіла.

Обвинувачених затримали в серпні 2018 року. Усі п’ятеро підсудних визнали свою провину і пішли на угоду зі слідством. Вони зізналися, що стежили за Гандзюк і самі придбали кислоту і телефонні картки.

Зокрема, Вишневський знайшов оголошення для придбання рідини, а Горбунов її купив. Найбільше покарання отримав організатор – він проведе за ґратами шість років і шість місяців. Шість років отримав Грабчук, Васянович і Вишневський – по чотири роки, а Горбунов – три роки.

Зараз у справі залишається троє підозрюваних: Ігор Павловський, Владислав Мангер, Олексій Левін. Останній зараз перебуває в розшуку.

24-річний житомирянин Володимир Васянович – орденоносний підозрюваний. Брав участь у боях за Саур-Могилу, Піски, Авдіївку, один із захисників Донецького аеропорту.

Під час участі у бойових діях втратив ногу – підірвався на фугасі, коли вів розвід-групу із шахти “Бутівка”.

Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня та “Народний герой України”.

На початку 2016 року – скандальний учасник проекту “Переможці” – напередодні презентації фотовиставки “Переможці” в Європейському парламенті Васяновича звинуватили у нацистських поглядах.

10 червня 2015 року при виконанні бойового завдання в зоні АТО поблизу Донецька розвідник 5-го окремого батальйону ДУК ПС Володимир Васянович (позивний «Шуруп») був важко поранений: він втратив ліву ногу, підірвавшись на ворожій міні.

Цікавим фактом поділився батько Катерини, Віктор Гандзюк на своїй сторінці у Фейсбук:

“..У Васяновича хороший протез, майже непомітно. Пік цинізму: гроші на протез збирали всім Херсоном, Катя була одним із організаторів збору.

На ньому він і пішов вбивати Катю.” Після суду батько Катерини, Віктор Гандзюк, опублікував пост на своїй сторінці у Фейсбук, який неможливо просто прочитати без сліз: “СПЕКТАКЛЬ.

Пам’ятаю кожен клаптик пересадженої шкіри на Твоїх руках, шиї та обличчі, рубці на повіках та губах.

Щодня обмивав їх теплою водою, витирав насухо та змащував гелем. Хвалив, що все краще і краще, хоч як лікар розумів…

А ще навчився годувати Тебе ложечкою, лежачи. Сьогодні зачитали вирок. Іменем України. Від трьох до шести років. За вбивство. З особливою жорстокістю. З причиненням особливих мук.

Вчинене групою осіб за попередньою домовленістю. На замовлення. За гроші. Боляче, гидко, соромно перед світлою пам‘яттю Каті.

Соромно за державу. На оголошення вироку не поїхав. Не зміг себе примусити. Був на попередньому засіданні. Дещо занотував. Сьогодні розшифрував та публікую. Не так я уявляв судове засідання над вбивцями Каті. Провінціальне містечко. Невеличкий зал районного суду. Неймовірна липка духота. Спектакль. Розподілені ролі. Відомий фінал. Всім все «пофіг». Лиш би все швидше закінчилось. Періодично оглядаю зал. Мляві прокурори. Байдужі адвокати вбивць. В клітці двоє. Нахабний Грабчук, ситий, веселий, активний. Глянувши на нього відразу впізнаю його. Це він стояв за кілька днів до нападу біля нашого під‘їзду з пакетом, це з нього ми рисували фоторобот. Тоді борода та насунута на очі кепка його зістарили. І він мене впізнає. Весь час старається зазирнути мені в очі із зухвалою глузливою усмішкою, типу – старий дурень, надурив я тебе і тоді і тепер. Роздратований Торбін, на питання відповідає ніби робить всім послугу, періодично грубить судді, всі його заспокоюють: будь ласка, будь ласка…

Не може згадати рік народження двох своїх дітей. Торбін та Грабчук в клітці періодично розмовляють та сміються, демонстративно їдять шоколад, п‘ють коку. На лаві в залі троє – Васянович, Горбунов, Вишневський.

Зовні спокійні, веселі. Коли прохожу мимо улесливо з насмішкою пропускають, підгинаючи ноги. На питання відповідають завчено коротко.

У васяновича хороший протез, майже не помітно (Пік цинізму: гроші на протез збирали всім Херсоном, Катя була одним із організаторів збору. На ньому він і пішов вбивати Катю).

Горбунов претензійно заявляє, що у нього чотиримісячна дитина. Васянович – що інвалід. Єдиний,по-моєму, щирий Вишневський, але то в мене мабуть початок стокгольмського синдрому, від довгого перебування поруч. На момент злочину ніхто із вбивць не працює.

У всіх вилучено чималі суми грошей. Багатослівно та з якимсь азартом хвалять вбивць і прокурори і суддя – позитивні, введені в оману, герої, воювали, нагороджені орденами та медалями, виховують дітей, доглядають за батьками, всі мають хороші характеристики (Може від Мангера?), раніше не судимі, допомагають слідству, а головне – РОЗКАЯЛИСЬ! А те що вбили – не страшно, вони ж не хотіли, так вийшло. Зачитують протоколи… Спочатку збиралися ПЕРЕЛАМАТИ КІСТКИ РУК ТА НІГ (Цікаво чим, ломом? Катя померла б від шоку). Потім вирішили облити кислотою, так швидше, лиш поміняли пляшку на банку, там широке горло, щоб вилити всю відразу. Знаю, після нападу грабчук хизувався, що вилив всю та дуже точно на голову – волосся та одяг злазили прямо з патьоками кислоти у нього на очах. Про Катю не згадували, як про особистість, дочку, якою була, чим жила, чого досягла за своїх коротких тридцять три. Говорили, як про предмет, який облили, типу стовпа чи якогось ящика. Ніби Каті й не було ніколи. Ніби не людина. Та й мене ніхто не спитав, як мені, та й ніхто не сказав, що я батько. Я просто «потерпілий». Катю, моя добра, світла, трішки наївна дитинко. Ти так мріяла змінити все на краще, Ти так вірила людям. Зліва від мене п‘ять покидьків, бандитів, вбивць. Вони забрали Твоє життя. На замовлення інших мерзотників вони стратили Тебе, показово, жорстоко, зухвало, з муками. За тридцять срібників. Шкодують? Не думаю. Шкодують, що попалися. Але таке правосуддя. Угода … Прокуратура торгується з вбивцями, як на східному базарі. Ти мені, я тобі. Кажуть, так дозволяє закон. В обмін на частину інформації та признання вини – зміна статті звинувачення, а отже і зменшення термінів ув‘язнення. Вигідно і прокурорам – не треба збирати докази, злочин розкрито, справа передана до суду, знижується градус суспільної напруги. А може й … щось ще вигідніше? Зручно і суддям, принаймі швидко завершиться судове засідання. Прокурори трансформуються в адвокатів. А якщо буцімто розкаятись то терміни взагалі нижчі мінімальних, від ДОВІЧНОГО ув’язнення зменшуються до ТРЬОХ РОКІВ! Всі задоволені. Угода підписана. І все. Третій дзвінок. Спектакль по затвердженню угоди розпочинається. А потерпілі? Та нічого, потерплять далі. Кілька років швидко минуть. П‘ятеро вбивць, п’ять хижих тварюк, що майже безкарно скуштували смак людської крові та відчули азарт від вбивства вийдуть на свободу, житимуть серед людей. Люди схаменіться, вам не страшно? Мені – дуже. Ні, я не за себе, я вже все втратив. Мені страшно за вас. Коли прощались з Тобою назавжди, я все гладив та гладив ті клаптики шкіри, востаннє …” Українців таке провосуддя жахає: “Обратила внимание на сроки этим изуверам – 6 лет максимальный. Человека давно нет, над ним поиздевались как могли и за это отсидят всего 6 лет и могут за хорошее поведение еще и раньше выйти. Эти сроки ,которые устанавливают своими законами депутаты Рады обесценивают жизнь человека до плинтуса. Напоминаю, что за убийство собаки эти же депутаты проголосовали срок 8 лет. Жизнь украинца оценивается ниже чем жизнь животного. Это хоть кого-то возмущает, кроме меня?”