Вийде графічний роман про Революцію гідності та війну на Донбасі

Вийде графічний роман “ТАТО” про Революцію гідності та війну на Донбасі. Презентація процесу створення твору відбулася на другому Київському фестивалі коміксів.

Над мальованою історією працює київський сценарист і художник Олександр Ком’яхов, автор коміксів “Чуб: Зоряна байка про козака Чубенка” 2013-го та “Савка і Баклан — замінована прогулянка” 2017 року.

— Основна тема твору — це дорослішання дівчини-підлітка на тлі подій Майдану та війни на Донбасі, – каже Ком’яхов.

Дія починається в Києві наприкінці 2013 року. Головна героїня – 14-річна Марина. В її сім’ї середнього класу батько — історик, мати – копірайтерка у великому агентстві. Батько стає активістом Майдану, а мати не підтримує. Вона розчарувалася після Помаранчевої революції, намагається займатися кар’єрою та схиляє до цього чоловіка. Марина спостерігає за конфліктом у родині та в місті. А у снах до дівчини приходить Металева Відьма, яка показує їй майбутнє, за сюжетом.

Яка ваша головна ідея при створенні графічного роману “ТАТО”?

— Показати дорослішання суспільства через історію головної героїні. Вона спостерігає за перипетіями, пропускає крізь себе. Є таким самим глядачем, як і всі ми. Марина — метафора нашого суспільства, яке до Майдану не було таким дорослим, як після.

Хочу показати, що війна – це не тільки передова, а й тил. Війна завжди проходить по сім’ї і завжди є виправленням помилок суспільства.

На цю тему є вже деякі невеличкі комікси. Але я хочу створити більший та глибший твір.

Який час і простір охоплює історія?

— З кінця 2013-го до 2017 року в Києві та Донецькій області. Після Революції гідності батько Марини йде спочатку в добровольці, а потім до збройних сил, бере участь у бойових діях на Донбасі.

Хто така Металева Відьма у творі?

— Вона містичний персонаж, персоніфікована війна, що пробуджується. З’являючись у снах, розкриває для дитини тему війни. Ніби подає знаки, якісь натяки. У кожному сні йдеться про те, що буде трохи згодом. Металева Відьма – медіум. Марина дізнається про події не тільки з новин, а й через неї. Дівчина починає розуміти війну, наскільки може з відстані уявити всі ті жахіття — через образи. Так само й ми, не беручи участі у воєнних діях, уявляємо їх через образи.

Коли почали працювати над графічним романом і на якому етапі робота нині?

— Узявся за роботу ще до Майдану. Твір мав бути зовсім іншим — темним фентезі якраз про цю Металеву Відьму. Під враженням від Революції я захотів зробити більш документальну, реалістичну історію, а сюжет із Відьмою вже був прописаний і цей образ було шкода викидати. Тому я застосував її у снах — як лейтмотив.

Сценарій писав 2014 року, малювати почав 2015-го. Це тривалий процес. Створення графічного роману десь на 80 сторінок займає в художників десь приблизно рік. А оскільки я працюю над ним не постійно, то йде більше часу. Наразі в ескізах промальовано повністю, а от начисто — десь на чверть. Планую завершити в 2020 році.

Скільки часу витрачаєте на створення однієї сторінки?

— Взагалі на сторінку може йти 3-4 дні. Але на практиці все складніше — виходить довше. Бо в процесі відбуваються перестановки, уточнюються сюжетні ходи. Після кожної зустрічі з моїми консультантами щось змінюю, викидаю, додаю. Займаюся ніби монтажем фільму.

Який формат і чому його обрали?

— Європейський формат, так званий BD (франко-бельгійська мальована історія, скорочено від франц. bande dessinée – “мальована стрічка”. – Gazeta.ua). Тверда обкладинка. Твір буде чорно-білий, тому що я схильний до монохромної графіки і тому що хочеться в такий спосіб підкреслити, що це видання для дорослих. Можливо, місцями додам червоний як акцент.

Важливо зазначити про найменування формату. Коміксами називають періодичні видання переважно на 20 сторінок у м’якій обкладинці. Європейський формат — у твердій обкладинці, видається томами по 60-80 сторінок, має назву графічний роман. “ТАТО” – це саме графічний роман. Або мальована історія, чи мальопис. В Україні ще не усталена термінологія, тому мальованими історіями можна називати всі види.

Застосовую змішану техніку малювання. І вручну тушшю пензлем, і на комп’ютері — у фотошопі.

Які джерела використовуєте? Ваші герої мають прототипи?

— Візуальні джерела — це мій фотоархів (2013 року Олександр Ком’яхов у перші дні Революції приєднався до мітингувальників, фотографував і малював учасників Майдану. – Gazeta.ua). До власних спостережень додаю спілкування з учасниками подій. Зокрема, з військовими. Знайомлюся, опитую, стараюся винести меседжі, які вони мають і які перегукуються з моїми думками. І вкладаю це в уста персонажів.

Марина та її батьки — узагальнені, збірні образи. Я описую колективний досвід – типову історію учасників Майдану та війни. Звісно, в моментах є камео моїх друзів, але це просто, щоб зробити приємно.

Наскільки помітний розвиток української комікс-культури та комікс-індустрії в останні роки?

— Комікс-культура розвивається. Великий поштовх для самоусвідомлення дали комік-кони, хоча там не було насправді багато присвячено саме коміксам – більше косплею та комп’ютерних ігор. Але аудиторія долучалася, продажі зростали, після 2014-го почало з’являтися дедалі більше перекладів. Цьому сприяло ембарго на російську книжку. Наші видавці змогли отримувати ліцензії на територію України, що не можна було робити до війни. Західні правовласники розцінювали нас як територію Росії: оскільки тут російською читають, то не будемо їм давати права окремо. Усі права продавалися на Росію.

Після того, як обрубили в’їзд російської книжки, з’явилася можливість, трохи пішло все це діло в ріст. Але назвати це індустрією — то скоріше жарт. Індустрія передбачає масове виробництво, роботу над мальованими історіями цехами. У нас майже ніхто не заробляє собі на життя коміксами. Ті, хто заробляє, живуть за кордоном. Тому не можна сказати, що в Україні є якась індустрія.

Варто пам’ятати, що насправді культура коміксів розвивається у нас іще з початку XX століття. Тоді стали з’являтися видання з послідовними сюжетними ілюстраціями. У період Другої світової діаспоряни вже почали створювати комікси про УПА та січових стрільців. А в 1960-ті були мальописи Анатолія Василенка, зокрема в часописі “Перець”. Зараз йому 80 років, але він і досі створює карикатури, працює в періодиці.

У свідомості сучасного читача все це не з’єднане з тим, що відбувається зараз. У нього таке враження, ніби все прийшло із Заходу і почалося тільки з 2000-х. А насправді основи були закладені давно. А зараз комікси активізувалися, вийшли на широкий загал.

У березні у Франції вийшов комікс про Революцію гідності “Любов на Майдані” сценариста Орельєна Дюкудре та художника Крістофа Алієла. Перший том має назву “Олена”. Містить 56 сторінок.