Я дізналася, що колишня дівчина сина чекає від нього дитину

— Доброго дня, — я почула в слухавці нерішучий жіночий голос — Ви Анна Миколаївна? Мама Саші?
— Так.
— Будь ласка передайте йому, щоб терміново приніс мені довідку, він знає, мені народжувати скоро, без цієї довідки в пологовий будинок не пустять…
— Що?! Яка довідка? Який пологовий будинок? Ви хто?

Потім я дізналася, що дівчину звуть Дарина, в минулому році вона зустрічалася з нашим сином, а тепер чекає від нього дитину. Даша запевняла, що ніяких претензій до сина не має, рішення народжувати прийняла сама і на допомогу від сина не розраховує.

— Зачекайте, але я про вас вперше чую… в минулому році це коли? Влітку Саші в місті не було.
— Восени, — відповіла дівчина — ви не лайте Сашу, він не винен, тільки про довідку скажіть. Дякуємо.

І вона повісила трубку.

Чоловік як дізнався, схопився і в сказі заходив по кімнаті.
— Нехай одружується! Дитину зробив і в кущі!
— Ні, йому до диплома ще два роки. Він сам ще дитина! І цій дівчинці тільки-тільки вісімнадцять виповнилося…
Уже ввечері син сказав, що вони з Дашею зустрічалися всього пару місяців, а про вагітність вона сказала йому перед Новим роком.
— Я їй нічого не обіцяв. Ми взагалі ні про яке весілля її говорили. Погуляли трохи і розбіглися, при чому тут діти…
Я мовчала не знаючи, що сказати. Що ми можемо з батьком зробити? Наполягати на одруженні? Який сенс? Син цю дівчину не любить, коли якого чоловіка утримали діти? У нашому випадку все, напевно, буде так само просто: молоді розлучаться ще до того, як ми зможемо виплатити взяті на весілля кредити.
— Мам, я пропонував їй зробити аборт, але у неї резус негативний, потім може зовсім не народити. І взагалі вона дуже хоче дитину. При чому тут я?
— Ти знайомий з її батьками? Є кому допомогти з малюком?
… Все виявилося гірше, ніж я припускала. Мати Даші — алкоголічка. Причому запекла. У період просвітлення вона влаштовувалася на роботу, вбиралася, доглядала за собою, починала активно шукати супутника життя. І кожного нового чоловіка вона оголошувала батьком Даші.

Ось я і подумала, що таким чином дівчинка вирішила створити собі нову хорошу сім’ю: чоловіка, дитину і свекруху зі свекром.
Вона все розрахувала, син, як порядна людина, піде з нею до РАГСу, приведе наречену в свій будинок, витрати від сукні до святкового столу зрозуміло оплатимо ми.

— Мам, вона з матір’ю взагалі не живе, у неї невелика квартира є, яка від бабусі ще дісталася. Не буду я на ній одружуватися.
— Звичайно не будеш, — втомлено погодилася я — ти про довідку не забудь завтра. У пологовий будинок завези.

Минуло два місяці. Даша більше не дзвонила, а ми наполегливо вдавали, що нічого не сталося. Якось син запитав:

— Мама, ми другий телевізор зовсім не включаємо ж.
— Навіщо він тобі?
— Хочу Даші відвезти. У неї був старий, але зламався, вчора їздив допомагав викидати.
— Даша? А вона народила?
— Так, хлопчика, Дімою назвала.
— Схожий на тебе?
— Він ні на кого не схожий — маленький, товстий, лисий, весь час їсть і спить.

Син відвіз телевізор, а я постійно тепер думала про цю дитину.

Того ж вечора вирішили ми з чоловіком з’їздити до Даші.
— Давно пора, — підтримав чоловік — вони нехай самі розбираються, а хлопчак нам вважай онук рідний.

Не ризикнувши з’явитися з сюрпризом, я подзвонила Даші, вона здивувалася, але сказала, що буде рада нас бачити у себе в гостях.
— Купити що-небудь?
— Підгузки! — випалила вона — їх завжди не вистачає, а вони дорогі.

Перед візитом ми заїхали в магазини, набрали Даші гостинців, дрібничок малюкові, молодій мамі треба було добре харчуватися, купили в аптеці підгузків.

Перед квартирою я забарилася.

— Все в порядку, — заспокоював чоловік — подивимося на хлопчика, віддамо покупки і все. Можливо, це буде наша перша і остання зустріч.
…Даша виявилася невисокою, повненькою дівчиною з приємним і відкритим обличчям. На кухні вже закипав чайник, на столі стояла тарілка з свіжоспеченими млинцями.
— Діма тільки заснув, — тихо сказала вона нам — ходімо, я вам його покажу, він уві сні дуже смішно морщиться.

При погляді на пухкого, рум’яного немовляти всі сумніви разом відпали — це наш онук, як дві краплі води він був схожий на маленького Сашка в цьому віці. Той же кирпатий носик, рудуватий пушок на голові, високе чоло, уві сні він так само смішно ворушив бровками.

За чаєм Даша розповіла про себе, після школи вона закінчила училище і навіть встигла попрацювати перукарем.

— Знаєте, я на Сашу не ображаюся, як дізналася про дитину, відразу зрозуміла, що залишу. Ну і що, що я молода, за те у малюка буде хороша мама. Я любила його з початку, поки він ще в животі був…
— А на що ти живеш? — запитала я
— Пільги і дитячі гроші. Ви не думайте, мені від вас нічого не треба. Синок підросте на роботу вийду, в ясла я його вже записала там з 10 місяців приймають.
— У мене навіть накопичення є — гордо повідомила Даша. — поки працювала, відкладала.
— І багато?
— Тридцять тисяч.
І відразу ж додала.
— Це я коляску ще з них купила. Ліжечко. Подивіться, все нове!

У цей момент закричав Діма і дівчина кинулася до малюка заспокоїти і погодувати.

Я озирнулася. У кімнаті стояв накритий старим пледом скрипучий диван. На стінах полиці з книгами. Старомодний сервант в кутку. Ймовірно ця обстановка була ще при бабусі.

Тут повернулася Даша з карапузом.
— Давай ми тобі допоможемо пакети розібрати.

А на кухні ми не виявили холодильника…
— У мене його немає, — зніяковіла дівчина. — але нічого, якщо щось швидко псується я за вікно кладу. Бачите, там ящик спеціальний…

На прощання ми поцілували онука, а ледь вийшли за поріг чоловік запитав:
— В магазин? У тебе карта з собою?

Я кивнула.

Ми сіли в машину і поїхали за новим холодильником.

Даша мені дуже сподобалася: цілеспрямована, рішуча. Її не зламала ні бідність, ні мати-алкоголічка. Не знаю, як далі складеться її життя, але дуже хочу допомогти. І стати Дімі люблячою бабусею.