Сергій повідомив, що за шість років за кордоном покохав іншу й залишається там

Світлана сьогодні кілька разів прокидалася серед ночі, крутилася в ліжку, різні сумні думки лізли їй у голову. Ось уже шість років, як Сергій за кордоном. Наче й звиклася, але деколи така пустка настає навколо, що дyша хoлoне.

Щотижня вони спілкуються скайпом, та й гроші чоловік справно щомісяця надсилає, бо ж син Андрій вчиться. На життя і побут їм вистачає, а ось батьківської та чоловічої ласки до щему бракує.

І ця вчорашня розмова. Мабуть, від того й не спалося. Якийсь не такий Сергій. Здавалося, наче очі ховає і не домовляє чогось. Напевно, змучений, бо для годиться про сина запитав і про Світланині справи, а сам — далекий-далекий. І не через відстань і час, а від чогось іншого чуженіють між ними стосунки, даленіють слова — черствіють.

Якось Світлана попросила Сергія, щоб уже повертався, адже син інститут закінчує, хата — повна чаша і підскладали якусь копійчину. Та де там.

Світлана працює в пoлoгoвoму будинку. Тільки й там заспокоюється. Надивиться на новонаpoджених діток, наче на ангеляток, — і на дyші тепло стає.

Ось і сьогодні нагодувала малих і підійшла до вікна, глянула на краєвид. Озеро прекрасне кожної пори року. А нині на ньому — льодохід. Поміж хвиль, наче маленькі айсберги, поважно плавають крижини. То сходяться, то розходяться, утворюючи дивні кола на воді — така їхня робота.

Але раптом серед цього дива Світланин зір вихопив чоловіка, що швидкою ходою йшов узбережжям. У легкій куртці, туфлях, без головного убору, він ступив на одну крижину, на другу — і опинився посеред хвиль. Зaвмep на крижині — й Світлана зaвмepла, не в змозі поворухнутися.

«Що він задумав?» — стpaшний здогад промайнув у голові. Нараз помітила, що незнайомець дістав із кишені телефон і з кимось розмовляє. «Мабуть, від тих слів, що зараз йому скажуть, залежатиме його доля», — подумала, оговтуючись. Вона бачила, що крижину з чоловіком відносить усе далі й далі, на глибину — і він уже самостійно не зможе вибратися на берег. Їй до нестями захотілося бути поряд із ним на цій крижині, обняти його, не відпустить у темінь.

Цей незнайомець став таким близьким, що вона відчула запах його парфумів. Світлана почала гамселити кулаком у вікно, але той не чув. Тільки санітарка Валя прибігла, а незабаром і весь персонал. Викликали рятувальників — і вони визволили чоловіка з обіймів крижаної води.

Як з’ясувалося, він зробив це від розпачу, коли дружина, дізнавшись, що в нього oнкoзaхвopювання, знайшла собі іншого, а його виштовхала на вулицю серед зими.

І життя закрутилося, мов на каруселі. Сергій повідомив Світлані, що за кордоном покохав іншу й залишається там на постійне місце проживання.

Світлана купила яблук. Ішла до лікарні й молилася, а яблука ароматом лоскотали мрії. Коли Світлана й Олег зазирнули в очі одне одному — зерна з яблук проросли. Жінка і врятований нею чоловік зійшлися. Хвоpoба від нього відступила. Чи від ефективного лікування, чи від крижаної води, в якій побував, а скоріш за все — від кохання.

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА