За цілу ніч не додзвонилась на “швидку”. Розповідь молодої мами

Мала “горіла”, температура вже 41!

А мама в розпачі набирала 103, але…

Олена Бігун мешкає у 15-му мікрорайоні Нововолинська. Виховує двох малят. Доньці 6 років, синові – 3.

Увечері 18 лютого діти бавились, як завжди. Дівчинка пожалілася, що їй холодно. Мама зміряла їй температуру, дала норофен. Мала лягла в діжечко, пропітніла, температура була 37,4.

А вночі їй різко погіршало, температура скочила до 41 градуса. О 2.40 почалися судоми.

Мама в розпачі телефонує на 103. За цим номером у Луцьку диспетчери центру екстреної медичної допомоги приймають тривожні дзвінки з усієї Волинської області. Однак потрапляє Олена чомусь до надзвичайників. Хоча набрала всі цифри правильно.

Надзвичайники вислуховують і пояснюють:

– У нас зв’язані номери, наберіть іще раз, із другого номера.

Вона так і зробила, але вже ніхто не відповідав. Набирала з різних номерів – глухо!

 

І так цілу ніч – поряд із малою дитиною, яка перебувала у критичному стані і яку буквально тіпало.

Викликати таксі й завезти доню в лікарню? Нема на кого залишити малого. Та вже й самій стало зле – прихопило серце.

Олена рятувала доню за допомогою порад в інтернеті. Обтирала водою з оцтом, відпоювала потроху – в малої зуби цокотіли, заледве ковтала. Дала їй подвійну дозу норофену, прикладала до лоба холодне, переміряла температуру до самого ранку.

Критичний стан дитити минув. Уранці жінка викликала педіатра. Та прийшла після 13-ї години, коли закінчила прийом в амбулаторії.

І тепер доня з мамою ретельно виконують усі вказівки лікаря.

Але пережите тієї ночі Олена згадує з жахом.

І питає – мене, вас, усіх:

– А для чого потрібна та “швидка”, якщо після такого очікування вона може вже не знадобитись?.. Із Божою допомогою ми пережили ту ніч, але треба, щоб були покарані ті, хто халатно поставився до своєї роботи,

А люди хай знають: сподіватися треба лише на себе.

РАДАР вислухав Олену і набрав зі свого мобільника 103. Це було вранці. Диспетчер відповіла одразу!

Щось не так із телефоном Олени? Та все ніби так. І надзвичайники ж їй уночі один раз відповіли.

На прохання РАДАРА Олена у себе вдома теж зробила контрольний дзвінок.

Знову глухо.

Минуло два дні. У малої, певно, ангіна, горло червоне, але дитині вже краще.

Сьогодні на “швидку” (знову ж таки задля перевірки) Олена додзвонилась одразу, зробивши не екстрений виклик, а звичайний. Тобто просто набрала 103 – і їй відповіли. Поза сумнівом, і виїхали б на виклик невідкладно.

Де як, а в Нововолинську на”швидкій” працюють професіонали.

Але поясніть хтось обізнаний: а для чого ті екстрені номери?.. І хто має відповісти за те, що вони не спрацьовують?

Цілу ніч відчайдушні дзвінки від Олени тупо ігнорували.

Наталя Камишникова