Росія повільно, але наполегливо душить Україну, – Atlantic Council

“Якщо Росія припинить воювати, війна закінчиться. Якщо Україна зробить це, не буде ніякої України”.

“Війна Росії проти України триває майже шість років. Але багато хто і нині спростовує справжню суть цього конфлікту. Існує розповсюджене міжнародне небажання визнати глобальне значення вторгнення Путіна на українську територію. Це призводить до виникнення пом’якшеної риторики, що розмиває лінії між жертвою та агресором”, – пише журналіст американського Atlantic Council Петер Дікінсон у статті “Відбувається повільне, але наполегливе удушення України”.

Оглядач наводить яскравий приклад:

Страусиний” підхід до нового російського імперіалізму можна було побачити під час недавнього візиту міністра закордонних справ Німеччини Хайко Мааса в Київ. Німецький дипломат закликав “усі сторони прикласти зусилля для деескалації”. Мааса, очевидно, не турбує абсурдність таких закликів до України. Безумовно, це багато говорить про нинішній політичний клімат. В якому один з найвпливовіших дипломатів Європи вважає нормальним приїхати в столицю країни, яка бореться за своє життя, і читати їй лекції про деескалацію. І він такий не один…

Хайко Маас – типовий представник політиків-“примирювачів”

Дікінсон також згадує початок війни: “Після вторгнення Росії на українську територію навесні 2014 року міжнародні заклики до “обох сторін” піти на деескалацію стали гнітючою нормою діалогу навколо війни. Фактично вони стали дипломатичним еквівалентом звинувачення жертви в її бідах. Але насправді саме Росія повинна понести відповідальність за нінішні події. Мало хто вірить спростовуванням Кремля про непричетність до кровопролиття в Україні. Але в той же час, те, що має сприйматися як безперечний випадок першого вторгнення в Європу з часів Другої світової війни, зникло із заголовків, як небажана та незрозуміла проблема, щодо якої не має узгодженої позиції”.

Хибна версія про те, що російське вторгнення в Україну – це лише невелика “прикордонна сутичка”, не змусить війну скінчитися, – акцентує журналіст. – Навпаки Кремль готується до довготривалої кампанії. Він закінчив розгортання нових воєнних баз уздовж українського кордону і побудував нові залізничні шляхи для воєнних логістичних потреб. Все це вказує на підготовку до нових наземних операцій проти України. Протягом останніх місяців Москва також укріплювала свою позицію в Азовському морі та біля південно-східного узбережжя. Також намагається оточити сусідню країну, збільшивши російську воєнну присутність в Білорусі.

Чим це може обернутися для України? “Москва повільно, але наполегливо душить Київ просто на очах, – пише Дікінсон. – Чому все це не викликає жорсткої міжнародної відповіді? Відмова Заходу визнати масштаби російських імперіалістичних амбіцій в Україні – це не тільки результат хитрощів гібридної війни та умисної геополітичної сліпоти. Це ще й наслідок невігластва і неправильних уявлень. Приниження Росії через падіння її статусу після розпаду СРСР незрозуміле сучасній західній аудиторії. Вона думає, що росіяни у більшості розділяють західні цінності. А тим часом, гібридна війна Путіна в Україні входить зараз на вирішальний етап. Київ готується до президентських виборів, на яких він, імовірно, закріпить свій історичний розворот у бік євроатлантичної інтеграції. Поява чергового прозахідного президента в Україні, а також проєвропейського парламента стане нищівним ударом для російських імперіалістичних амбіцій. Тому Кремль може зважитися на особливо агресивні заходи”.

Як має протидіяти агресії Кремля світова спільнота?

Нова холодна війна – це прямий наслідок усіх спроб Заходу задобрити Москву та уникнути неприємної реальності реваншизму Росії з 2014 року, – резюмує Дікінсон. – Манеру видавати бажане за дійсне треба замінити на ясність і конкретику – сам це допомогло перемогти в першій холодній війні. Не можна ставити знак рівності між українським опором і російською агресією. Якщо Росія припинить воювати, війна закінчиться. Якщо Україна зробить це, не буде ніякої України.