«Людина ліпила двісті х*їв півсеместру, завалила екзамени». Ми поговорили з доцентом кафедри дизайну

Доцент кафедри дизайну Володимир Харченко працює в Національній академії образотворчих мистецтв та архітектури (НАОМА) 15 років. 19 грудня він прийшов на роботу і побачив у холі академії інсталяцію студента Спартака Хачанова «Парад членів». Харченко запитав у студента, що вони означають, і коли почув, що члени — це алюзія на війну на Донбасі, на якій «хлопці міряються піськами», розлютився. Харченко воював, відповідь студента його образила; після перепалки він частково зруйнував інсталяцію. 23 грудня на засіданні ректорату Спартака Хачанова постановили відрахувати з навчального закладу — за академічні заборгованості. Хачанова збиралися відрахувати за нездані екзамени вже кілька разів, але остання спроба збіглася зі скандалом навколо інсталяції: у справу втрутились ультраправі з «С14». Тепер Хачанов вважає, що його переслідують як художника, а в академії існує цензура. Викладачі скаржаться на Хачанова, що він не ходить на пари та не хоче здавати заліки. theБабель поспілкувався з викладачем Володимиром Харченком про війну, мистецтво та члени.

Заходжу я в академію, а там у холі повний коридор членів.

Ситуація звична, це ж академія мистецтв. Може я б хмикнув і пішов би. Але я побачив солдатів. Члени, танки, кашкети. Я людина, повʼязана з війною, і це для мене — болюча тема. Я спокійно підійшов до Спартака Хачанова і запитав:

— Що це означає?

— Я так бачу війну.

— Що значить, війну? Що значать ці члени, кого ти маєш на увазі?

— Війну. Війна — це коли хлопчики пісюнами міряються.

Я тримав себе в руках. Тоді я запитав:

— То ти бачиш не агресію, а тільки пісюни? Коли хлопці за країну гинули на війні, то вони пісюнами мірялись?

Він каже: «Я переселенець зі Сніжного [місто в Донецькій області, окуповане бойовиками «ДНР»], я знаю, що таке війна». А у мене в загоні були ровесники Спартака і з Донецька, і з Краматорська. А він знову питає: «А чого я повинен воювати? У мене білий квиток». Ну це ще краще! Тобі дали приміщення, територію, можливість вчитись… А ти х*ї виставив і назвав це армією.

Я три роки тому прийшов з війни, мене ніхто не бачив у військовій формі, чи щоб я медалями брязкав. Я ніколи цим не спекулював. Але оцей випадок мене вивів із себе. Поруч ще стояла група підтримки. Вони сміялись і казали: «Художник має право». Я зірвався на матюки і сказав: «Або ти зараз усе це прибереш, або будеш мати проблеми. Я приведу своїх бойових друзів, і ти розкажеш їм теорію про члени». Але він продовжував поводитись провокативно.

Я і пішов собі, але раптом побачив, що стоять мої студентки другого курсу і дивляться на весь цей непотріб, а я мушу його обходити. У них в очках жах. Я зрозумів, що не можу тулитися під стінкою, обходити члени на очах у дітей. Тоді я пішов по них і ногами розкидав. Подзвонив товаришу, розповів, що сталося. Він сказав, що когось пришле. Хвилин через 15 іду, наче все розсмокталося. Хачанов уже все віником прибирає, думаю: зрозумів, значить. А він стоїть переляканий і каже: «А що, правда зараз приїдуть?» Тоді я знов подзвонив і сказав, що студент усе зрозумів, не треба допомоги, не будемо в академії влаштовувати разбірки. Так усе й затихло.

А потім з’явилося відео, мені подзвонили і запитали: «А ти бачив себе? Зірка YouTube». Знайшов, а там усе обрізано, початку розмови нема — там, де я спокійним тоном запитую його про члени, теж нема. Відео починається вже з моїх слів: «…ти зараз доп*здишся». І пішов хайп.

У кінці семестру був ректорат. Хачанов про це прекрасно знав і попросив виступити там. Я ректору кажу: «Ми що, через кожного двієчника будемо скликати ректорат і запрошувати його?» Людина ліпила двісті х*їв півсеместру, завалила купу заліків. Елементарно нахапав двійок. Потім була доповідь кафедри: на контакт Хачанов не йде, нікого не слухає, всіх на хєр посилає. Так до чого тут армія? Його необхідно відрахувати за погане навчання.

На ректорат він зайшов по-хамськи. Перед ним 30 старих і молодих заслужених художників. А він стоїть у шапці і каже: «Я з вами буду розмовляти тільки у присутності адвоката». Декан запропонував йому на українську перейти, він сказав, що не зобов’язаний. «На тій землі, звідки я приїхав, усі розмовляють російською». Тут не витримав ректор, вигнав його з аудиторії.

Із «С14» мене познайомив Хачанов. Що вони збираються робити, я не знав. Вони [прийшли до академії на «розмову» до Хачанова] самі, і я ними не командував. Я про це дізнався вже ввечері і запитав, що сталося. Вони сказали, що Хачанов заховався до двох дідів-електриків. Одному з них 78 років, він сказав потім: «Я врятував Спартака від смерті». Та невже навіть загін бойових електриків зупинив би цих хлопців, якщо б вони хотіли щось зробити? Вони і пальцем би його не зачепили. Усі питали: «Як «С14» зайшли до академії?» А як усі інші заходять? Вони — такі самі громадяни. А оголошення про ректорат висіло в холі кілька днів. Усі його бачили.

А ще до цього Спартак зробив перформанс «Вишиванка». Вишиванку на смітник — це для мене плювок у душу. Хачанов каже, що мав на увазі можновладців, які переодяглися у вишиванки, але продовжують робити те, що і робили, корчать з себе патріотів. Ось так етнічний вірмен бачить боротьбу з українськими можновладцями. Уявіть себе пересічним українцем, який приїжджає в Єреван, бере національну шапку і сере в неї. А потім каже: «Це мій протест проти можновладців, які беруть хабарі». Хачанова цікавить тільки всесвітня слава, у будь-який спосіб. Медійна підтримка йому в цьому допомогла.

«А вам не здається, що ви з вашим реалізмом уже морально застаріли? Вам пора змінюватись». Це мене запитала одна журналістка, сказала, що з Санкт-Петербурга. Але це не їй вирішувати. Академія бачила багато: тут були різні перформанси, і ніколи не було цензури. Але плювати на загиблих у війні… Всіх обурило, що в академії були «С14». Але чомусь те, що в академії є людина, яка відверто не поважає свою країну, ватник, не обурило нікого.

Автор:
Євген Спірін