Чому не завжди варто ділитися своєю радістю з оточуючими

Коли ми отримуємо якусь радісну новину чи у нас трапляється чудова подія, то завжди хочеться поділитися цим з оточуючими, особливо – з близькими.

Коли ми закохалися або просто щасливі – ми кричимо про це всім навколо. І з часом енергія щастя, яка наповнює нас, кудись іде. А все тому, що є деякі причини, за якими не варто ділитися своїм щастям з оточуючими.

Щастя – це енергія, коли вона нас переповнює, то її практично неможливо стримувати. Якщо вже радість приходить в наше життя, то нам неодмінно потрібно нею поділитися з оточуючими. І чим більша ця радість, тим більше у нас є необхідність розповісти про неї комусь, а краще – всьому світу.

Ділячись своїми радісними переживаннями, ми чекаємо відгуку від нашого співрозмовника. І цей відгук неодмінно повинен бути радісним. Інша реакція нас, явно, не влаштує. І якщо раптом хтось відреагував не на 100% по нашій шкалі вимірювання, то це може викликати у нас подив і навіть гнів. Адже друг зобов’язаний радіти, коли у нас все добре! Якщо це не так, значить він не друг.

Але, на жаль, наш егоїзм знову не враховує, що потрібно думати не тільки про себе, а й про інших. Можливо, краще спочатку дізнатися, як справи у друга?! Або, можливо, зараз взагалі не час з ним ділитися тим, що ми йому принесли?! Або можливо ми спровокуємо заздрість у когось?!

Одна моя подруга якось розповідала про те, що наша спільна знайома з’їздила на дуже дорогий курорт і на питання: «Ну і як же там?!», вона відповіла: «Ай, нічого особливого! Мені не дуже-то і сподобалося». Я сказала, що, звичайно, це дуже відома мантра багатих і розумних людей. Вони знають про заздрість не з чуток і всіляко намагаються не викликати її у інших. Це культурно і гуманно по відношенню до оточуючих людей.

Навіщо комусь розповідати, що ваше нове плаття коштує більше, ніж весь його місячний бюджет? Можливо, краще сказати (якщо запитають про це!): «Точно не пам’ятаю» або щось ще.
Неввічливо цілу годину розхвалювати своїх дітей подружжю, яке не може їх мати.
Сумніваюся, що гуманно в подробицях розписувати свою величезну нову квартиру людям, чиї фінанси настільки малі, що вони навіть знімати квартиру не можуть собі дозволити.
Навіщо хвалитися своїм чоловіком, якщо, можливо, у нашої співрозмовниці взагалі немає сім’ї або в цей час їх сім’ю спіткала серйозна сімейна криза?! Та й це небезпечно, чесно кажучи. А раптом ця дівчина вирішить, що їй неодмінно потрібен цей же чоловік.
Завжди проблема в тому, що ми думаємо в першу чергу лише про себе, але не про інших. Ми не хочемо бути делікатними, щоб не обмежувати гідність інших людей. І нехай це одна з найрадісніших подій в нашому житті, варто все-таки подумати про те, кому потрібно розповісти про це, розписуючи все в подробицях, а кому – просто сказати мимохіть, якщо це неминуче.

Проблема сучасної людини в тому, що вона занадто сильно радіє, коли з нею трапляється щось хороше і дуже сильно засмучується, коли, на її думку, відбувається щось погане. Коли емоції зашкалюють, їх необхідно кудись виплеснути.

І, як правило, цю емоційну відрижку (вже вибачте мене за таке порівняння), чують ті, хто знаходиться найближче до нас. І ми впевнені, що вони повинні нас зрозуміти. Вони просто зобов’язані це зробити!

Людина, що стоїть на шляху духовного розвитку, розуміє, що все в цьому світі дуже швидко змінюється і нам ще невідомо, що добре, а що погано з того, що відбувається з нами.

Мені згадалася одна чудова притча з цього приводу.

Один чоловік зустрів в лісі дикого коня і забрав його собі.

– Ого-го! – сказали сусіди, так от взяв і обзавівся конем – пощастило тобі!
– Не знаю, пощастило мені чи ні. – відповів він

Його син став об’їжджати цього коня, він був норовливий і скинув його.
Він зламав обидві ноги.

– Ах! Яке нещастя! – вигукували сусіди, – як погано!
– Я не знаю, добре це чи погано, – відповідав чоловік.

Незабаром почалася війна і всіх придатних юнаків забирали в армію.
Сусідські сини теж вирушили на війну і загинули.

– Добре тобі, – говорили люди: твій син залишився живий.
– Я не знаю, добре це чи погано, – як і раніше відповідав чоловік.

Ми ніколи не знаємо, що там за поворотом. Ми бачимо лише рівно настільки, наскільки це можливо відповідно до нашої свідомості і ситуації, що склалася.

Але що б з нами не відбувалося, не потрібно обливали як з відра цим своїх близьких  і далеких. Хороший співрозмовник той, який вміє слухати. Говорити про себе може кожен. Якщо ми хочемо стати на шлях розвитку, ми повинні кожен раз думати про те, як же зробити щасливими людей, які нас оточують. Не варто влаштовувати бенкет під час чуми.

Ділитися краще тим, що готові прийняти наші родичі й друзі. Можливо, наша велика радість буде для когось маленьким горем. І це не говорить, що він поганий і заздрісний. Це говорить про те, що ми бездушні і безкультурні.