Етнограф: Правильна послідовність – Різдво, Коляда, Новоріччя

Саме в такій послідовності праукраїнці справіків відзначали ці свята, наполягає Любов Сердунич, автор посібника «Із народної криниці».

«З атрибутами колядників (зірка, маски Чорта, Смерти, Солдата, Кози, Діда, Баби) ходили селом ватаги молоді, вітаючи з Різдвом. Християни пов’язали це свято з народженням Христа і назвали Різдвом Господнім. А в давнину це було святом народження нового сонця, світла, довшого дня і тому називали Різдвом Світла, Нового Сонечка. Саме народження молодого сонця, довшого світлового дня відзначали люди на Різдво ще задовго до народження Христа, справіків», – твердить дослідниця прадавніх українських традицій.

Цікавий аргумент? Що ж, надалі цитуємо уривок з книги повністю і без купюр:

«Радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився, – співали здавна. Коляда – богиня неба у давніх українців, мати Сонця, дружина Дажбога, головного бога давніх українців. Її ім’я походить від слова Коло (первісна назва Сонця). Свято Коляди, сонячне, язичницьке (себто народне свято), було настільки популярним, що змусило церкву підпорядкувати цій даті свято Різдва, під час якого виконували колядки (обрядові пісні). Народження Сина-Сонця матір’ю Колядою замінили мотивом народження Сина Божого матір’ю Марією, наш, український, вертеп стали тлумачити як печеру, де народився Ісус. А слова народної пісні «рік новий народився» церковники замінили на «Син Божий народився». У радянські часи «Син Божий» знову замінили на первісне «рік новий». Уся обрядовість різдвяного свята збереглася від предків і повністю несе народний характер, тепер – уже з домішуванням християнських ознак.

Колядуючи, не просто вітали зі святом і зовсім не для того, аби випрохати гостинців. У давнину колядування мало магічний зміст. Коли Сонце зовсім знемагало, Чорнобог посилав на землю підступного Корочуна, аби той украв Сонце і заховав його від людей у підземному царстві, щоб запанував Чорнобог, а з ним – вічний морок і смерть. Але Сонце не могло померти! Люди молились на Сонце і бачили, як воно, скупавшись у водах, оживало, підіймаючись над землею, нове і сильне. І розбігалися злі Чорнобожичі, а на землю приходила весна. Та щоб підтримати своє світило, люди голосно, хором, аби почуло, співали йому величальні пісні. Славили Сонце, Місяць, зірки, дощик.

Ті пісні звалися колядками, бо Сонце в них було Колядою (коло). Всі вітали один одного, ходили сповістити немічних, старих, дітей про відродження Сонця, про перемогу над темними силами. У знак цього носили священний вогонь: знак Сонця (6-, 8-, 12-променеву зірку). Виконували ролі, серед яких були й темні сили: Чорт і Смерть. Вбиралися Козою, Ведмедем, Конем, Циганом. Господаря і господиню називали Місяцем і Сонцем. Відбувалася прадавня обрядова форма українського народного театру: вертепу. Назва походить від д.-українських слів вер, вир, які означали «вирувати, вертатися, відроджуватися, рости». А теп – це благословенна тепла течія світлих космічних вод, світової ріки.

Вік свята українського Різдва – близько 10 тисяч років. Це вік хліборобської культури України. Вертеп – це не видовище, як тепер, а обрядове священнодійство, у якому головним ритуальним моментом була пісня-молитва: колядка. Вертепників-колядників називали роковими гостями, бо вони раз на рік приносили добру звістку про народження Сонця, бажали гарного врожаю, відлякували темні сили вогнем Сонця-зірки. За це їх обдаровували. Важливим елементом вертепу є сміх: спасенна річ, яка відлякує нечисть і нудьгу.

Наші предки вірили, що своїми магічними діями можуть допомогти природі вижити. Богиня неба Коляда народжувала нове Сонце. Калита – круглий, наче коло, корж – також символізував сонце (коло). Хлопець на кочерзі, який втілював нечисту силу (Корочуна), намагався вкрасти сонце, вкусити корж. Обряд Коляди теж відзначається взимку, у грудні, коли дні найкоротші. А в християнські часи церква поєднала цей давній обряд із днем Андрія.

Кульмінаційним моментом великої містерії народження нового сонця і року є Святвечір (Вілія). І тепер усе більше українців святкують Різдво в кінці року, 22 – 25 грудня, за старим стилем, бо саме в кінці грудня народжується Сонце і збільшується день».