«Я тепер не вірю ні вoрожкам, ні священикам, ні своїй дружині!» – сумно відповів чоловік

У закарпатських селах люди часто кажуть: «Що каже священик – то святе, те виконувати просто необхідно». Якось трапилася з моїм старим знайомим дивна пригода, пов’язана з духівником.

Живе він у одному з сіл Хустського району. Із етичних міркувань не буду називати ні його справжнього імені, ні імені панотця, ні навіть – населеного пункту. Іван МЕЛАЙ. Пише zakarpatpost.net

А зустрілися ми з ним цими днями біля прокуратури. Чоловік був дуже засмученим, а коли я спитав, що ж трапилось, розповів свою гірку історію.

Так от. Є в мого товариша дружина, яка просто була одержимою різними забобонами та ворожками. Їй все здавалося, що хтось їм щось поробив. Усі невдачі списувала на закарпатських відьом.

До всього того Марія була ще й дуже сварливою та скандальною жінкою, чоловіка постійно пиляла, мовляв, у сусіда хата більша, у кума машина краща, а у брата – зарплата вища. І так його допиляла, що почав він усе частіше заглядати в чарчину. Додому Павло не надто поспішав, бо вдома щоразу починалася чергова серія «морально-етичних» бесід. От і засиджувався з друзями в кафе після роботи.

А як тільки переступав поріг, жінка кидалася на нього з докорами та кулаками. Терпів чоловік, терпів, а далі почав уже й сам голос на неї підвищувати. А якось не стримався і вдaрив її по обличчю.

От і забігала Марія по всіх знайомих, усьому світу скаржитись, який її благовірний непутній, який n’яниця та грубіян, який агресивний та зовсім її не любить, не поважає.

Звісно ж, розповіла й матері. Порадила та до священика сходити, висповідатися, а ще краще – до монаха, мовляв, є один такий, що негативну дію роботи ворожок знімає.

Так вона і зробила. Наступного ж ранку поїхала в сусіднє село. Розповіла духівнику свою версію історії. Той щось почитав над її головою і наказав повертатись додому зі словами: «Хто завтра вранці першим у хату зайде, той і поробив вам. Нічого від себе не віддавайте».

Марія гарно подякувала (і словами, і грошима) та повернулася щаслива до Павла.

Такою натхненною він її давно не бачив. І вечерю йому смачну приготувала, і поприбирала всюди до блиску, незважаючи на те, що він був напідпитку.

Павла дуже здивувало, чому його Марія такою стала. Тепер він уже й сам повірив у дію чарів і приготував звечора біля дверей ящик дров – не лише грубку топити, але й кривдниці добре ними надавати за те, що чорними справами займається.

Вранці родина встала вдосвіта, приготувалася до візиту тієї чи того, хто зла їм бажає. У вікно вони по черзі виглядали, чекаючи гостей.

А тим часом сестра Марії здоїла корову і вирішила занести трохи молока її з Петром дітям. Нічого не підозрюючи, жінка переступила поріг хати, а там.

Петро на неї накинувся, як на ворога народу. І дровами бuв, і руками, і ногами. Та так, що «швидку» довелося викликати.

Забрали Світлану до лікарні зі стpусом мoзку і численними синцями та пeреломами рeбер.

Петрові ж довелося йти в прокуратуру писати пояснення. Тільки ніхто йому чомусь не повірив.

«Я теж тепер не вірю ні ворожкам, ні священикам, ні своїй дружині!» – сумно відповів мені чоловік і зайшов до кабінету слідчого.