“Заплати за бабусю” – в Україні стартував флешмоб

Міжнародний благодійний фонд Lets help оголосив флешмоб #letshelpbabushkas. Саме за цим хештегом можна буде знайти історії допомоги активістів або простих громадян людям поважного віку.

Небайдужі люди з усіх регіонів України можуть оплатити чеки одиноким людям поважного віку в супермаркетах, магазинах, на базарах. Участь у флешмобі традиційно беруть лідери думок, громадські активісти, а також усі охочі.

Представники фонду кажуть, що за допомогою акції хочуть привернути увагу до скрутного становища українських пенсіонерів. З огляду на мізерну пенсію літні люди часто не можуть собі дозволити навіть мінімальний набір продуктів.

Це вже третій подібний флешмоб. Перші акції пройшли в липні та вересні 2018 року. Учасники розповідають, що багатьом не вірилося в безкорисливе бажанням допомогти: не звикли наші люди до такої доброти й щедрості.

«Взяли участь в черговому флешмобі, присвяченому допомозі людям пенсійного віку. І поки хтось допомагає дітям Африки, ми по можливості допомагаємо пенсіонерам. Вони дуже скромні… Інколи доводилося вмовляти взяти з продуктів щось ще. Одна бабуся, якій оплатили продукти, потім три дні до них не торкалася, думала, що хтось прийде і забере назад… Дуже потрібно справа!» – пише один із учасників флешмобу Ярослав Жилкін.

Подібний флешмоб проводили ще в 2016 році. Катерина Курбанова, тележурналістка з Луцька, розповіла на своїй сторінці Фейсбук:

– Не знаю, чи треба про таке писати, але в горлі ком стоїть…

Черга в магазині, переді мною жіночка старшого віку. Її покупки – це півхлібини, маленький пакет молока, грамів 200 пряників і якась недорога водичка… Вивчила її покупки, бо, коли жінка почула, що все коштує трохи більше, ніж 30 грн, довго вибирала, від чого відмовитися, грошей не вистачило.

В результаті відмовилася від води, потім від молока, та за пряники заплатити не вистачало.

А я стою і боюся запропонувати їй доплатити за неї, бо не знаю, як відреагує… зрештою, наважилася… доплатила… мені стало соромно… і боляче… і прикро… і дуже шкода…

Як такі люди живуть? Як їм вижити? Хто їх бачить, чує? І ще багато різних неприємних питань… буде ще гірше?

Вибачте, що вилила це.

Допис Катерини Курбанової вмить обріс коментарями – гіркими, як ота грудка в горлі:

Антоніна Клімішина: “Я завжди мовчки доплачую, а потім приходжу додому, плачу і злюсь.”

Катерина Курбанова: “Найскладніше тут передбачити реакцію людини, коли це пропонуєш. Боїшся ще більше принизити.”

Інна Білецька: “І я ридаю, і встидаюсь, і боюсь реакцій. Але страх не зробити те, що можеш, – більший. Дякую за цей пост, Катрусю!”

Поліна Січевська: “Нещодавно йшла по вулиці. Підійшла до мене прілічна бабця і каже: “Дай, якщо можеш, на буханку хліба. Тільки не сердься на мене, будь ласка”.

Я дала 10 гривень. І побігла по справах, на півдорозі замучила совість, бо мало дала, вернулася назад, щоб знайти бабцю, але її вже не було. Йшла і плакала. Як тим пенсіонерам допомогти. Вони ж не бомжі, їх на вулиці не видно, і не всі попросять на ту буханку.”

Татьяна Бельтюкова: “Це дуже болюче питання завжди! Шкода стареньких людей, особливо самотніх, хто їм допоможе? Аніхто, вони звикли платити квартплати вчасно, на мізерну пенсію, а ті копійки залишати на виживання, бо на проживання їх просто ну ніяк не вистачить! Не треба соромитись допомогти, треба хоч спробувати, це вже краще, ніж нічого!

Ось зроби про це репортаж, звичайно, до влади не достукаєшся, щоб щось з цим зробили, але хоч більше людей побачать та почнуть допомагати стареньким частіше та не ображати.”

Евгений Евенко: “Колись я зайшов у рибний павільйон на базарі. Переді мною бабуся дістала тремтячими руками пом’яті 10 гривень і попросила 100 грамів мойви – люди, 100 грамів! Я запронував їй купити півкілограма і морської капусти теж стільки за мій рахунок. Вона ледь не плачучи сказала: “Спасибі, не треба, мені і стільки вистачить”.

Все ж таки вдалось її умовити і купити їй хоч півкіло мойви. А бабуся ще й за мене переживала, каже: “Може, в тебе в самого, синку, грошей мало?” Я вийшов з павільйону, нічого вже не хотілось ні купляти, ні їсти, просто пішов додому.”

Катя Линник: “Ми можемо лише одне: допомагати будь-яким чином, щось купити їм, десь підкласти пару гивень, можна в сумку, пакет, старатися частіше купувати в стареньких щось із рук, а не в супермаркетах… Можемо, якщо схочемо… Кожен потрошки… А їм буде приємно… Розумію, що всім не допоможемо, але краще так, ніж ніяк.”

Долучайтесь до флешмобу! Робімо добро разом!