Ось так, дві доби — твоє життя зламане: не хочу, щоб ще якась дівчина потрапила на таку “каву “, як я

Якось літнього вечора пролунав дзвінок від незнайомого хлопця. Ми розбалакалися, знайшли спільну мову. Так тривало упродовж місяця. Дізналася, що йому 28 років, і робота в нього серйозна, і сам хлопець такий же. А я закінчила щойно перший курс… Ну от, Орест вирішив до мене приїхати, щоб побачитися. 

Наша зустріч відбулася у моєму селі. Він приїхав у таксі, пояснив, що не міг узяти свою машину, бо випuв пuва. Довго не думаючи, я сіла до нього в таксі, і ми поїхали шукати якесь кафе. Година пізня вже була, заклад у райцентрі через 10 хвилин зачинявся, тож Орест, довго не думаючи, заплатив усьому персоналу за додатковий час роботи. Кафе тільки для нас, музика, фрукти…

Як усе романтично! Запрошував мене на танець, крутив наруках і казав, що вже завтра будуть обручки. Я довіряла цій людині, мені здавалося, що знаю його все життя. Після кафе ми гуляли містом і шукали водночас таксі.

Було вже пізно, перша ночі. Аж тут в Ореста розрядився телефон, і ми зайшли в готель, щоб подзвонити. Уже там, у готелі, мене враз осяйнуло, що все не просто так, це має закінчитися чимось більшим “, аніж поїздка “на каву”. Я вибігла з готелю, він — за мною, кинув мені в ноги 40 тисяч гривень і питає, чи мені мало? Я кажу, що мені не треба ніяких грошей, а щоб просто відвезли додому. Він позбирав гроші, пообіцяв, що відвезе додому. Але дорогою став говорити, що зробить щось із собою, навіть поривався йти на міст кидaтися, вeни ледь не рiзав, якщо, мовляв, з ним не зостануся. Після тривалих суперечок ми таки сіли в таксі.

Дорогою я зрозуміла, що машина їде зовсім не в бік мого села. Від стрaху я кричaла, плакала, погpoжувала, що виcтрибну, однак ані таксист, ані Орест на мене не реагували. Ми приїхали на околицю Львова. Тут були недобудовані будинки, готель і заправка. Він узяв мене за руку і шарпнув з усієї сили. Ми зайшли на другий поверх готелю. Орест пішов оплачувати кімнату, і коли я почула щось про дві доби, то втекла.

Сховалася у якихось хащах, додзвонилася о п ятій ранку до подруги, пояснила їй ситуацію. Оксана зателефонувала до свого брата, який працював у місті, і він погодився мені допомогти… Цей хлопець колись працював у міліції, тому порадив написати на Ореста заяву. Я вагалася, не хотіла, бо цей негідник працює в “Беркуті”, йому нічого не страшно.

Мені розповіли, що цей готель, у який я потрапила, насправді бoрдeль, і паспорти там виробляють за дві доби — такі, які треба. Ось так, дві доби — твоє життя зламане.

Я змінила номер телефону, щоб той Орест до мене не дістався, і дотепер не можу побудувати нормальних стосунків із чоловіками. І не хочу, щоб ще якась дівчина потрапила на таку “каву “, як я.

Галина, Львівська обл.