“Дядечку, а вам донька, випадково, не потрібна?”

Роман з Юлькою одружилися зовсім нещодавно, хоча жили разом вже років десять. Штамп в паспорті раніше для них ніякого значення не мав. Жили разом, кохали і вважали одне одного чоловіком і дружиною.

Але зараз, коли вони вже зневірилися народити дитину природним шляхом і зібралися робити екз, їм знадобився-таки цей горезвісний штамп. Для процедури він був необхідний.

Спроба за спробою виявлялися невдалими. І зовсім було незрозуміло, в кого ж з них проблема. Одне тільки знали вони напевно – в кого б не була, одне одного вони не кинуть. Джерело.

Роман працював кореспондентом на місцевому телебаченні, у нього навіть була своя передача, яка висвітлює найбільш злободенні питання. Робота чоловікові подобалася – творча і завжди в центрі подій. Цього разу головний редактор телеканалу відправив їх до місцевого дитячого будинку, на святкування його ювілею – казенній установі виповнювалося п’ятдесят.

Роман з оператором через затори мало не запізнились на початок концерту. Але, які бажають показати всі в чинно-благородному світлі директриса і замдиректора, а якщо точніше, то попіаритися, без них і не думали починати.

Нарешті, дія почалася. Напомаджені, причепурені діти з натягнутими посмішками співали, танцювали і читали вірші. Потім було грандіозне чаювання.

Роман прекрасно розумів, що дітей просто-напросто змусили вести себе в їх присутності, як джентельменів і леді. Вся їх поведінка була зараз удаваною.

Не знаючи куди себе подіти, чоловік почав роздивлятися цукерку. А коли підняв голову, то прямо перед ним стояла дівчинка років чотирьох. Голосно відкашлявшись, дівчинка раптом випалила: “Дядя, а тобі дочка не потрібна?”. А потім швидко забралася до нього на коліна і поцілувала в щоку.

“Ірочко, не чіпляйся до дядька”, – відтягнула дівчинку від Романа одна з працівниць дитбудинку.

Роман зняв інтерв’ю з головними особами установи і пішов геть. Всю дорогу до дому він відчував дитячий поцілунок на щоці і щемливу жалість до дитини. А вночі Іра йому наснилася. Вони стояли втрьох – він, Юлька і ця дівчинка Іра. Трималися за руки і сміялися.

Взагалі чоловік себе сентиментальним не вважав, але дитина йому точно запала у душу. Роман під приводом уточнення деяких моментів в інтерв’ю приїхав в дитячий будинок знову. Сьогодні діти були схожі на дітей, адже про свій візит він нікого не попереджав. Наостанок він попросив показати йому вчорашню дівчинку.

Іра малювала сидячи за маленьким столиком. “Що ти малюєш?” – запитав чоловік. Дівчинка нібито зовсім не здивувалася тому, що бачить його знову. “Тебе, маму і себе”, – наївно відповіла вона. Ромі вже треба було йти, але ноги його чомусь не слухалися.

“Ти повернешся?” – нібито ненароком запитала дівчинка.

“Так”, – раптом упевнено сказав Роман.

Удома він все без приховування розповів дружині. У подробицях, невластивих чоловікам, описав дівчинку. Юлька все зрозуміла.

А на наступний день вони вирушили до дитячого будинку разом. А Іра знову не здивувалася. Вона нібито чекала їх. Завжди чекала.

Через деякий час дівчинка по закону стала їхньою дочкою, а через рік Юлька народила сина. Батьки душі не чаят в обох дітях і вдячні долі за них. Дуже!