“Чоловіка серед місцевих не шукаю. Вони сьорбають так, що в навушниках чути” – чарівна українка підкорює Китай

Китай дає багато можливостей для саморозвитку та заробітку. А ось наречених там краще не шукати.

Місцеві чоловіки надто сором’язливі з європейками і гучно сьорбають, коли їдять. Проте завести дружбу з “білим” вважається серед них ознакою престижу.

Про це Gazeta.ua розповіла кременчужанка Олександра Васіна, 26 років. У Китаї з 2014-го. Зараз працює моделлю, знімається у кіно, фотографує та викладає йогу. Свої фото та відео викладає в Instagram.

Ініціатором поїздки була Сашина подруга. Вона знайшла в соцмережах агентство, яке пропонувало роботу імідж-моделлю. Олександра підписала контракт на три місяці. Китайської мови не знала.

Родина жінку підтримала. Батько Вадим Васін, 48 років, раніше вивчав у Китаї імідж-медицину та принципи лікувального впливу на енергетичні канали людини.

“Імідж-модель створює атмосферу зали в нічному клубі. Бере участь у модельних шоу, танцює на сцені. За 3 місяці ми проїхали 4 міста. Потім я повернулася в Україну, а моя подруга там лишилася”, – пригадує Олександра. До Китаю повернулася за рік – влаштувалася офіціанткою. Пропрацювала близько місяця і звільнилася.

Бос із Азербайджану забороняв виходити на вулицю

“У нас бос був із Азербайджану. Забороняв виходити на вулицю після закінчення робочого дня. А ми жили у величезному мегаполісі на півдні Китаю. Я та людина, яка не може сидіти вдома, не дослідивши місто. Тому гуляла вечорами. Нам сказали, що саме це стало причиною звільнення”, – розповідає жінка.

Опинившись на вулиці, жінки почали шукати спільноти заробітчан у китайській соціальний мережі Sina Weibo. Тепер основний заробіток Олександри – модельний бізнес. Також працює танцівницею – танцями займається з дитинства – фотографує і викладає йогу. Нещодавно отримала запрошення на зйомки у фільмі.

Модель і танцівниця заробляє $2 тис. у місяць. Якщо працевлаштування від українського агентства, то $1 тис. Це маленька ставка для Китаю. Агент бере собі половину або й більше від заробітку. Таке трапляється часто з тими, хто приїжджає вперше.

“Я вважаю, на $2 тис. можна добре харчуватися, платити за житло, відкладати на подорожі чи великі покупки. Житло можна зняти за $300. Це дуже низька ціна, але це теж залежить від міста. Шанхай і Пекін дорогі, там таких цін не знайдеш. Звичайний китайський обід коштує близько $7, але можна поїсти і за $2”, – розповідає Олександра.

“Я собі ні в чому не відмовляю в повсякденному житті, крім постійних подорожей, на які потрібні гроші і – найголовніше – час, – продовжує. – На їжу не йде багато грошей, я не харчуюся кожен день в європейських ресторанах. Їм переважно фрукти і просту китайську їжу або готую вдома. Найчастіше їжджу на метро, тому можу дозволити собі купувати новий одяг майже кожен місяць (це моя слабкість), відвідувати масажі, басейни чи спа, купити нову фототехніку, заощаджувати”.

Через соцмережі запросили зніматися у фільмі, каже Олександра. За жанром – бойовик. Назва у перекладі з китайської звучить приблизно як “Корпорація трикутник”. Жінка грає роль доньки власника місцевих діамантових копалень. Має повернути валізу з краденими коштовним камінням. Фільм знімають англійською – всі актори іноземці. Знімальна команда – китайці. З них лише кілька осіб розмовляє англійською, розповідає жінка.

Можуть найняти на роботу лише тому, що ти білий європеєць.

У місті Сіань півроку вивчала китайську мову в місцевому університеті, але покинула через насичений графік. Паралельно працювала імідж-моделлю і фотографом.

“Іноді є робота, де ти маєш робити вигляд, що ти працюєш. Тебе можуть найняти лише тому, що ти білий європеєць. Це легкі гроші, але це смішно. Бо це обман. Китайці приваблюють до себе у компанію інших китайців, показуючи, що у нас в компанії працює європеєць. Інші китайці думають – вау! Це дуже професійна компанія. І вони готові платити набагато більше грошей”, – розповідає Олександра.

Зараз живе у Ченду. Це дуже зелене місто, не схоже на кам’яні джунглі. Завжди є місце, де можна розслабитися, каже. Китайці живуть великими кооперативами. Ці кілька будинків, зібраних в одному місці. Вхід у такий “двір” через ворота під охороною. На території – парк, озера, зони відпочинку, відкритий чи закритий басейн, сауна, банки, кафе, магазини і перукарня.

“Населення міста 14 млн. Але там широкі вулиці, багато місця. Там цього не відчуваєш”, – каже Саша.

До поїздки вважала, що всі китайці займаються енергетичними й духовними практиками. А насправді вони плюють на вулиці або курять в ліфті. Тих, кого зустрічала – не вірять в Бога. Іноді здається, що вони більше вірять у гроші. Біля входу в деякі магазини вішають живу пташку у клітці або прив’язують котеня. Вважають, що це приносить достаток.

Молодь прагне на Захід. Є стереотип, що Америка – це круто. Людей із європейською зовнішністю сприймають за американців. Мати “білого” друга вважається престижним. Багато хто вчить англійську мову. Зараз у Китаї дефіцит її викладачів.

“Китайці доволі відкриті. Можуть іти по вулиці і співати пісню – їм однаково і оточуючим однаково. Іноді безсоромні, бо не дотримуються особистого простору, – розповідає Олександра. – Можуть сфотографувати “білого” просто на ходу або у метро. А ще китайці гучні, але доброзичливі. Багато привітних, усміхнених, але й багато втомлених.

Фріків майже не зустрічала. За весь час бачила лише двох. Можуть одягнути лакові ботфорти на здоровенній платформі, голови бриті, або пофарбовані в надмірно яскраві кольори. Один із них – візажист. Свої божевільні ідеї втілює на собі. Кажуть, китайці дуже неохайні в побуті. Але не можу це підтвердити, бо не маю серед них друзів”.

“Китайські чоловіки намагаються зі мною познайомитися. Бувають дуже невпевнені в собі. Більшість нижчі від мене. Найбільше знайомились в Ченду. Там більше молоді, більше говорять англійською. Багато креативних людей – фотографи, музиканти, – пригадує жінка. – Спершу питають, звідки я. Що я тут роблю. Дуже дивуються, коли я говорю з ними китайською. “У тебе така гарна китайська”, кажуть. Я уже можу говорити, але не на складні теми, типу космосу чи бізнесу”.

Йога тільки заходить до країни, каже Саша про свої курси. Тому у її групі небагато учнів.

“Коли люди дивляться мої відео, думають, що одразу треба бути такими гнучкими. Тому хочу створити окрему сторінку для новачків”, – додає жінка.

“Чоловіка серед китайців не шукаю. Не звикну до сьорбання, коли він їстиме локшину. Вони це дуже гучно роблять. Особливо в маленьких забігайлівках на вулиці, де столики по півметра. Я весь час у навушника, але навіть через них чути”, – сміється жінка.

Не бачила, щоб їли живих восьминогів

Смажених комах не їла. Їх продають в основному на туристичних вулицях. Також не бачила, щоб їли живих восьминогів чи інших тварин.

Найдивнішу страву, яку їла – риб’яча шкіра. Її подали окремо від тонко порізаного м’яса на горі із колотого льоду. В супермаркеті можна купити запаяну в герметичний пластик курячу лапу.

“Дуже смачна національна страва хот-пот. Це великий круглий стіл, посеред якого велика каструля з бульйоном. Можна замовити будь-який продукт і готувати його у спільному бульйоні, – розповідає Олександра. – У окремій тарілочці можна самостійно приготувати соус з горіхової пасти і більше десяти різних приправ на вибір. Іноді каструлю розділяють на гостре та негостре відділення.

Провінція Сичуань, наприклад, славиться своєю гострою кухнею. І бульйон там просто червоного кольору від перців чилі. Ти не відчуваєш навіть смаку їжу, просто горить весь рот. Іноді пропонують дивні продукти – шлунок, мізки. Але круглий стіл створює дружню сімейну атмосферу. А взагалі я люблю просту їжу. Мені дуже подобається їх яєчня з помідорами. І це була одна з основних страв для мене у Китаї”.

Думали, на безлюдному острові не зустрінемо китайців. Не бачили їх два дні

“Коли приїжджаєш до Китаю, треба відвідати якомога більше пам’яток природи. Наприклад, священні гори країни Хуашань, які мають чотири піки. Також варто побувати у сучасному місті Шенжень на півдні Китаю. Там багато сонячних батарей, електрокарів”, – радить Саша.

Також є можливість полетіти до інших азійських країн. Саша з подругою відвідали Камбоджу й Індонезію.

“У Індонезії не вистачило навіть 10 днів, аби все обдивитися, – розповідає жінка. – Камобджа також дуже сподобалася. Ми тиждень були на майже безлюдному райському острові. Думали, що там уже не зустрінемо китайців. Не бачили їх два дні. А потім зустріли. Відвідали руїни старовинного міста Ангкор-Ват. Там храми, павільйони. По них катаєшся на рикші”.