Жорстоке насилля над жінками: як врятуватись від домашнього тирана в Україні

“Б’є значить любить” – цей вислів був популярний у країнах радянського простору. Тоді жінки боялися виносити емоційне “сміття” з хати, а домашнє насилля вважали буденністю сімейного життя. Зараз ця фраза не користується популярністю, щоправда багато жінок все ще бояться протидіяти насильству.

Експансія насилля зросла з початку війни на Донбасі. Крім цього там почастішали напади на жінок чужинцями.

У 2017 році в Україні зареєстрували близько 120 тисяч звернень жінок, які з ним стикнулись. Тих, хто не наважився – набагато більше. Звертається по допомогу лише кожна десята. Хоча експерти радять не страждати й не терпіти, а викликати поліцію.

Згідно з законодавством має бути терміновий заборонний припис. До прикладу, приїхали працівники за викликом, де домашнє насильство, значить вони повинні кривднику видати цей заборонний припис і на 10 днів туди не повертатись,
– пояснила гендерна експертка ВБО “Конвіктус Україна” Лілія Гук.

Жінкам, які бояться домашнього кривдника настільки, що поліцію викликати не ризикнуть, радять дзвонити на спеціальну гарячу лінію 0800-500-335. Там направлять до притулку для таких жінок. Щоправда, в Україні таких поки лише два десятки, не у кожному регіоні.

На Київщині Центр психологічної підтримки відкрили 2 роки тому на фінансування Євросоюзу і за ініціативи організації “Конвіктус”. Зараз притулок передають державі. В ньому встигли отримали допомогу 56 жінок, майже всі – з дітьми. Кожна третя з них –переселенка з окупованого Донбасу. Саме з початком війни й зародилась ідея центру.

Планували допомагати саме переселенкам, які страждали від домашнього насилля. Потім відкрили двері для всіх.

Робота з переживаннями, з почуттям вини. Тому що їм теж характерні такі крайності. Вони то звинувачують своїх партнерів, які насилля здійснюють, то починають звинувачувати себе,
– розповіла психологиня Центру психосоціальної допомоги для постраждалих жінок Лариса Горіна.

Автор: Олена Кук