Я не хочу вечорами робити уроки. Я хочу з дітьми просто розмовляти!

Так, я погана мати! Я не хочу вечорами робити з дитиною уроки. І дочка моя сама вечорами теж не хоче їх робити. А іншого часу у нас немає.

Сучасне життя таке, що майже кожна дитина після уроків (а їх 7-8!) Кудись йде – на секції, гуртки, додаткові заняття, у профільні школи. З урахуванням навантаження батьків, міського трафіка тощо. Більшість збираються вдома ввечері.

Ми, як правило, не раніше 20-00. Втомлені. З бажанням елементарно поспілкуватися, повечеряти, підготується до завтрашнього дня. І навіть – гріх який – подивитися кіно або почитати книгу.

Але ні, потрібно робити домашнє завдання. Інакше завтра знову в щоденнику буде пістрявити «не готова до уроку», а я буду стpaждати від комплексу материнської провини. Так, блiн, я погана мати. У мене протестуючий підліток, а не дитинкa-ромашка. Вона не хоче робити домашні завдання. А я не можу стояти над її головою і гавкати, як сільська собака на проїжджаючі машини.

Тому, що я багато працюю.

Тому, що я втомлююся.

Тому, що я не пам’ятаю математику за 8 клас.

Тому, що мені треба зварити гречку на ранок і підсмажити сирники (що виходить далеко не завжди).

Тому, що мені треба погладити по голові чоловіка.

Тому, що ввечері іноді у мене теж бувають справи, зустрічі та заходи.

Тому, що у нас є дві кішки і собака, які теж чекають уваги.

Тому, що у вихідні у нас дача, інакше можна збoжeволіти.

Тому, що мені теж ще «драмгурток, гурток по фото, мені ще й співати охота».

Тому, що я просто хочу відпочивати ввечері.

Так, я погана мати, як скажуть зараз багато. Я народила дітей, а батьківство – праця велика, нічого з’їжджати. А я й працюю. Все життя. Щоб мої діти були здорові, одягнені, взуті, вчилися чомусь ще, крім шкільної програми, веселі, їздили на море і були моїми друзями.

І тому я не хочу вечорами робити уроки. Я хочу з дітьми просто розмовляти! Тому, що я не вважаю, що діти – це довічна кабала. Я вважаю, що діти – це радість. І вечір – це час для радості, а не для скандалу.

Господи, ну коли вже скасують домашні завдання, як це зробили давно в багатьох школах світу?

Чому не можна ввести пари – на першому уроці займатися теорією, на другому – практикою? Чому треба нести додому весь цей набір завдань, коли це можна завершити граючи за 6-7, нехай навіть за 8 годин.

21-е століття прискорило життя, кинувши нам багато нових викликів. Але в добі не побільшало 24 годин. І сил, і здоров’я більше не стало. І діти тепер інші. Чому не можна це врахувати, як це зробили ті ж фіни?

Так, я погана мати. Моя дитина не хоче робити уроки вдома. Я не переконала її в цінності цього. А як я могла переконати, якщо я їх сама ненавиділа? Але мені «пощастило» більше. Моя мама (за обставинами) була домогосподаркою, і я з моїми уроками була її основною роботою. І то я примудрялася витягувати книгу з-під столу і читати її, як тільки мама закривала двері в мою кімнату.

Загалом, можете мене штовхати як завгодно, але я хороша мати. І люблю свою непросту дочку. Але в очах суспільства я все одно погана мати, а моя дочка – бунтуючий підліток.

Такими нас робить наша система освіти. У мене немає претензій до школи. У нас дуже славна, душевна і у всіх сенсах благополучна школа, якою я дуже дорожу. Як і та, в якій я колись, сто років тому, працювала. І вже тоді, сто років тому, я говорила про те, що треба повністю міняти систему навчання, якщо ми хочемо, щоб в школі було по-справжньому цікаво. Але віз і нині там. Додають-прибирають предмети, змінюють ідеології, як шкарпетки, розтягують терміни навчання, придумують нові вивіски. І жодної справжньої, а не дутої реформи.

Почніть з малого. Перебудуйте програму навчання так, щоб не потрібно було вдома ночами (хоча б в будні дні) робити уроки. Щоб десятки тисяч матерів і батьків (впевнена, що зі мною багато хто погодиться) перестали вважати себе поганими батьками. А у противних підлітків буде на один привід менше для бунту.

А тепер штовхайте. Всеодно я погана мати.

Автор: Олена Скачко