На рахунку колишнього наркозалежного – тисячі врятованих життів

«У тебе мозок 80-річного старця», – казали наркозалежному хлопцеві лікарі, а екстрасенси пророкували йому швидку смерть.

Зараз колишньому наркозалежному Ігорю Гоху з Коломийщини – 30 років. Понад половину з них він прожив під дією наркотиків. Марихуану почав вживати з 13 літ: запропонували старші хлопці, яких вважав авторитетами. Сподобалося. З 16-ти спробував важкі наркотики. А далі – ні кроку без дози й алкоголю.

Хоча при цьому вивчився в інституті МВС та пішов працювати дільничним інспектором міліції.

«Знаєте, контрольований процес вживання наркотиків може тривати років 10. Саме стільки років я вживав. Постійно був під дією «дурі». Травку взагалі не вважав за наркотики: курив як заспокійливе і сам вирощував», – розповідає Ігор.

У 2010 році наш герой потрапив у жахливу ДТП. Із залишків авто його витягували більше ніж годину. Далі – весь тиждень без свідомості. І тільки наркотик – морфій – врятував його від больового шоку. Переживши кілька операцій, зі спицею в нозі і не маючи змоги ходити, за наркотики чоловік взявся ще інтенсивніше… А через два роки Ігор одружився, у нього народився син: «З дружиною ми зустрічалися з років 15-ти. Вона думала, я покурюю травку і про масштаби моєї залежності не здогадувалася», – розповідає Ігор.

Сім’я не стала йому стимулом змінити своє життя. І вже до кінця 2013-го чоловік став постійним пацієнтом психлікарні. Дружина, втомившись вмовляти і погрожувати, подала на розлучення. Молодий батько навіть із сином не міг бавитися, адже ні про що інше, окрім наркотика, не міг і думати. Ще коли Ігор жив з дружиною, вона повезла його до екстрасенса. А той і руками розвів: мовляв, «мало лишилося йому на світі жити…» Лікарі ж казали, що у нього мозок 80-річного старця. Та ці прогнози його не лякали, радше – навпаки: він зловтішався і казав, що помре усім на зло. Особливо часто говорив це своїм батькам, яких відверто зневажав, бо міг майстерно маніпулювати ними і використовувати.

…Колись – душа компанії, а тепер – покинутий усіма молодий чоловік навіть уявлення не мав, що є життя і не «під кайфом».

«Я собі знав, що якщо їду на природу – маю прийняти це і це, їду на весілля – зовсім інший комплект задоволення. Від мене відвернулися друзі. Якщо раніше на мій день народження могли з’їхатися в ліс машин 20, то вже з кінця 2013 року телефон до мене не дзвонив. Всі розуміли, що якщо я вже прийшов, то буду або щось видурювати, або брехати, позичати чи красти», – розповідає далі молодий чоловік.

Наркотики перетворили його у вимученого волоцюгу. Важив усього 60 кг. «Я міг розбивати все, що мені потрапляло на очі. В місті, де я жив, міг заходити в будь-який магазин з цигаркою в роті, з собакою. До всіх у мене було зневажливе ставлення. Стан тоді у мене був від депресивного до маніакального. Зі свого авта познімав номера і демонстративно їздив без них. Постійно був побитий, подертий. Не раз бився з міліцією, навіть судимість за це отримав, – розповідає колишній наркозалежний.

Психлікарня – рай для наркозалежних

Так психлікарня стала його другим рідним домом. Коли він добряче прижився там серед свого контингенту, за гроші йому доставляли все – від цигарок до наркотиків. Тож 20 днів «лікування» проходили у веселощах. «Самі лікарі за гроші приносили наркотики», – каже Ігор.

…Не відомо, що саме стало останньою краплею у терпінні батьків, але вони відвезли його у реабілітаційний центр за тисячу кілометрів від дому – у Полтаву. І вперше у житті Ігореві стало страшно. Він зрозумів, що це не його улюблена психлікарня, де він почувався як риба у воді. 30 людей – і всі наркозалежні. І ніхто не піддається на маніпуляції, бо всі і самі професійні маніпулянти.

«Я не хотів проходити реабілітацію і принципово не приймав їхньої програму аж 6 місяців. Але таки почав аналізувати свої думки, вчинки. Хоча і не вірив, що зможу змінитися», – продовжує розповідь Ігор.

Від «ломки» рятував лікар-нарколог: ставив крапельниці  і знімав детоксикацію (болючий стан). Хоча в центрі ніхто не вірив, що з Ігоря будуть люди. І коли після 11 місяців у центрі Ігор мало не почав пакувати валізи до дому, директор запропонував йому провести реабілітантам інформаційне заняття. Ігор погодився. У роль увійшов одразу: його питали,  він давав відповідь. Теоретичний і практичний матеріал про наркоманію знав на відмінно – з підручника власного життя. І саме тоді він вперше відчув себе особистістю – значимою і потрібною. Відтоді розпочався його процес справжнього «перевтілення».

«Коли я вже мав повертатися додому – злякався, бо ніколи не був стільки часу тверезим. Тому погодився лишитись консультантом у центрі», – каже Ігор.

З Полтави його направили працювати в реабілітаційний центр до Луцька. Рік він активно працює, відкрив на Фейсбуці власну сторінку, де консультує наркозалежних. «Я прекрасно розумію людину і який їй потрібен метод лікування. Тому відправляю у конкретне місце, де їй точно допоможуть. Співпрацюю з різними центрами на всій території України і інколи «вибиваю» пільгові місця для наркозалежних, у яких немає рідних і хто б зміг оплатити йому реабілітацію. Зараз я сертифікований спеціаліст – вивчився в школі консультантів з хімічної залежності, і постійно навчаюся далі. Більше того, я змінюю позицію батьків наркозалежних щодо своїх дітей, – додає молодий чоловік. – Також в нашій країні функціонують центри реабілітації сімейного типу, де проходять реабілітацію чоловік, дружина і діти. Це якщо двоє з подружжя вживали наркотики.

Телефон Ігоря не вмовкає від повідомлень – благань людей про допомогу. Навіть від ігрової залежності. Адже вона ще важча, ніж наркологічна.

Від приреченого наркомана – до «зірки»

Коли через два роки Ігор нарешті приїхав у Коломийський район, йому стало моторошно від вигляду його колишніх друзів. Адже наркотики там продають фактично через хату. Так що не вживати – шансів немає. А от його, людину від якої зовсім недавно жахалися всі місцеві, зустріли вдома як зірку. З ним фотографувалися, запросили на ефір на телебачення. І навіть колишня дружина, яка знає його з дитинства, не могла повірити в такі разючі зміни.

«Трьома роками раніше я б не повірив, що настільки зміню своє життя. Від мене відверталися. Коли їхав в транспорті, люди боялися сісти поруч», – розповідає колишній наркозалежний.

Зараз Ігор навчається на психотерапевта в Івано-Франківську. Кожен новий день для нього – відкриття. Він ніяк не може насмакуватися тверезим і вільним від наркотиків життям. Серед планів – відкрити власний реабілітаційний центр у Карпатах. Хоча вже зараз на його рахунку – сотні врятованих життів. Він консультує цілодобово і тішиться з того, що його гіркий досвід допомагає йому витягувати з прірви залежностей тих, на кому лікарі давно поставили хрест, а люди – оминають десятою дорогою. Цих «викиднів» суспільства він розуміє як ніхто інший, бо ще недавно був одним із них…

Ірина Бура