Українські фільми про війну провалюються в прокаті. Чому це не “зрада”

Тиждень тому в прокат вийшов військовий детектив “Позивний Бандерас”, який, подібно до багатьох українських стрічок, у цьому самому прокаті провалився.

Дуже важливе уточнення – фразу “провалитися у прокаті” у відношенні до вітчизняного кіно треба вживати зі знанням усіх моментів індустрії, інакше вийде груба спекуляція. На нашому ринку високобюджетна стрічка провалиться обов’язково, навіть якщо на неї натовпами йтимуть люди. Просто якась більше, а якась менше.

Кошторис у 30, 40, 50 мільйонів у нас фізично не може окупитися, вже не кажучи про заробляння. Мало кінотеатрів, невеличкий ринок, невисока культура походів у кіно. У великих містах люди ще звикли до такої форми дозвілля, але не в маленьких, де часом і кінотеатру ніякого немає.

“Кіборги” теж провалились, хоч і отримали багато вдячних глядачів. Разом із тим, є в нас і приклади комерційно успішних стрічок – як їм це вдалося, поясню згодом.

А зараз повернімося до “Бандераса”.

Позивний “Бандерас”

Режисер: Заза Буадзе
Автори сценарію: Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов
У головних ролях: Олег Шульга, Сергій Лефор, Миколи Змієвський, Олег Онищак, Володимир Романко, Олег Волощенко, Олег Власов, Михайло Озеров, Юлія Чепурко, Марта Папич
Кінокомпанія: “Три-я-да продакшн”
Дистриб’ютор: UFD
Бюджет: 39,3 млн. грн.
Про що: Восени 2014 року в зоні АТО група розвідників на чолі з досвідченим капітаном Антоном Саєнком (позивний “Бандерас”) намагається запобігти диверсії та знешкодити російського підривника Ходока. Завдання ускладнюється тим, що події відбуваються біля рідного села Бандераса.
Сценарій має в основі щоденники нацгвардійця Сергія Башкова з позивним “Індіанець” та розповіді воїнів АТО.

Ним справді зацікавилося дуже мало людей, і багато залів стояли фактично порожніми.

Один зі сценаристів стрічки, Сергій Дзюба, написав доволі емоційний пост на “Фейсбуці” (цитую):

“Якщо фільму “Позивний Бандерас” не дадуть шанс на другий прокатний вікенд, то це вочевидь буде підтверджений саботаж патріотичного українського кіно. Є інформація, що фільм готуються зняти з прокату через погані збори. Які, насправді, не такі вже й погані, зважаючи на повну відсутність реклами! Тож поспішайте побачити кіно, яке від вас намагаються сховати! Іншого часу може й не бути, особливо якщо невдовзі на виборах переможуть рашисти!”

З одного боку – таку реакцію пана Сергія дуже легко зрозуміти. Зйомки кіно – це вам не коники ліпити. Місяці, часом роки праці, вкладена туди душа, думки, почуття, гроші зрештою. Нерви колосальні, особливо перед стартом прокату. Твоє вимучене дітище виходить у люди, і ти чекаєш, що його побачать і полюблять так, як і ти.

Приходить час, знімальна група тремтячими пальцями моніторить в інтернеті заповненість залів. А там – порожнеча. На секунду уявіть цей стан, і ви, хоч і не вповні, але зрозумієте розпач автора цього поста.

Утім завжди є і другий бік. Як мінімум. І давайте ми з ним спробуємо без емоцій розібратися. Бо ж емоції часто відбирають у нас здатність бачити реальність, стояти міцно на землі, а отже – перемагати. Не остання справа нині.

Давайте відкинемо одразу питання художньої якості фільму. Як “Позивного Бандераса”, так і інших. Практика чітко показує – на кожен товар знайдеться покупець. Те, що ви вважаєте кавалком лайна, інші сприймуть як шедевр. І навпаки. Кожен має право отримати свою частинку задоволення в кінотеатрі, тому і розвинений ринок повинен задовольняти усіх.

Але це розвинений. У нас поки не так. Подивімося на нього з оптимізмом – десятиліття занепаду, кепська кіноосвіта, майже відсутність шкіл. Нині все вже кілька років як заворушилося, тому навряд можна висувати якісь високі вимоги.

Ліпше висувати вимоги адекватні. Адекватні наступній ситуації.

Якщо зібрати докупи всі успішні вітчизняні стрічки останніх років (а ми пам’ятаємо, що таке успішність для нашого ринку), то переважна більшість із них знята за участі зовсім не кіношних знаменитостей.

Ольга Полякова, Володимир Зеленський, Дзідзьо, Юрій Горбунов, Олег Винник, Потап і так далі. Глядачі обирають своїх улюбленців або просто впізнавані обличчя.

СЕЛЕБРИТІС ДУЖЕ ДОБРЕ ПРОДАЮТЬ СТРІЧКУ.

Багато вітчизняних продюсерів чітко це усвідомили, а тому різних співаків чи телевізійних шоуменів у фільмах з’являтиметься все більше. Вони просто мусять тимчасово замінити інститут зірок-акторів, який якраз формується.

Ще одна важлива штука – промо-кампанія. Реклама фільму – це дуже дорого, спеціалісти часто називають суму у половину самого бюджету картини. Якщо не більше.

Приклади хорошої і дорогої промоції – “Сторожова застава”, “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила”, “Скажене весілля”, “Dzidzio Контрабас”. Зірки плюс потужна реклама дорівнює хороша каса.

А якщо картину зняти за невеликі гроші (наприклад, мільйонів 8), то можна розраховувати навіть на прибутки. Так було, наприклад, зі “Свінгерами” або комедією із Дзідзьо.

“Позивний Бандерас” не мав ані того, ані іншого. Тому багато учасників кінопроцесу, знаючи тенденцію, зовсім не здивувалися низькій відвідуваності.

Приклади аналогічних стрічок: “Припутні”, “Брама”, “Коли падають дерева”, “Герой мого часу”, “Шляхетні волоцюги”. Ви щось чули про ці фільми? Якщо ні – це нормально.

Держкіно (орган, який фінансує кінематограф) допомагає фільмам із рекламою, сума допомоги – майже 200 тисяч гривень. Це ліпше, ніж нічого, але усе ж занадто мало, аби назва картини лунала з кожного чайника. А на невідомий фільм глядач просто не піде, це елементарний закон ринку. Змирімося.

Окремим “доктором Зло” у цій непростій ситуації вимальовуються кінотеатри. Їх часто називають саботажниками (вочевидь Сергій Дзюба саме на них наїздив у своєму пості), бо зі скрипом беруть нерозкручені стрічки, одразу передбачаючи майбутні збитки. Якщо беруть, то нерідко ставлять на годину 10-ту ранку, або на 11-ту вечора. Приміром, у Запоріжжі комедія “Шляхетні волоцюги” йшла лише в одному кінотеатрі одним ранковим сеансом.

Люди мало того що не чули про той чи інший фільм, так ще й незручно дивитися його в такий час, тому зали порожні.

“ЗАЛИ ПОРОЖНІ, МИ ВТРАЧАЄМО ГРОШІ” – ТВЕРДЯТЬ ВЛАСНИКИ КІНОТЕАТРІВ НА ЧИСЛЕННИХ “КРУГЛИХ СТОЛАХ”.

Правду сказати, сеанси “Позивного Бандераса” можна було знайти і у дуже хороший час, але ситуацію це не рятувало. Тому з багатьох сеансів фільм збираються зняти.

Хоча якраз другий вікенд вважається показовим, бо його успіх багато в чому залежить від позитивних відгуків. Дискусія про це замкнене коло триває вже довго, і, здається, виходу ще не знайшли.

Ясна річ, така ситуація не лише із цим військовим фільмом. Разом з ігровими роботами, у нас виходило багато дійсно хорошої документалістики. Та успіх прийшов лише до “Кіборгів” – хороша реклама. Ну і надзвичайно потужна тема.

Звісно, це не значить, що українці байдужі до такого кіно. Навіть самі військові, які б радо пішли до кінотеатрів, могли просто не знати про цю можливість.

Ось така температура по палаті. Не ідеал, але і не причина впадати в істерику.

За належної критики та аналітики, багато недоліків мусять згладитися. Вже зараз почалися розмови про те, що вітчизняних релізів справді забагато, і вони вже конкурують одне з одним, заважаючи заробляти.
Тому, можливо, фінансувати варто менше фільмів, водночас виділяти на їхню рекламу більше грошей.

Акторам конче потрібно серйозніше опікуватися своєю впізнаваністю, бо багато з них зовсім не усвідомлюють її значимості. У них мають бути свої піарники, як це водиться у кожної навіть сяк-так пристойної поп-зірки. На телебаченні мусить з’явитися значно більше програм про кіно, бажано розважальних, бо з цим ділом поки теж важкувато. У всіх нас повинна зникнути недовіра до свого кіно, бо нині воно справді на кілька щаблів краще, ніж це було раніше.

Що ж до кінематографістів, то їм, без сумніву, потрібно вчитися приймати поразку. Принаймні не так сильно проклинати всіх на світі.

Зрештою, виробництво фільмів – це один із найбільш ризикованих бізнесів. Будьмо чесні, поки далеко не всі навчилися бути суперпрофі та із самого початку розробляти правильні стратегії. Але для того помилки і потрібні, аби на них вчитися.

Тому ось так, через поразки ми усе ж таки дістанемося до такої бажаної перемоги.