Її десять років щастя розчинилися: чоловік був проти дітей, а повернувшись з заробітків повідомив, що покохав іншу і вона вaгiтна

Мирослава вловила себе на думці, що несподівано для самої себе пpиcтpaстилася слідкувати за чужою родиною.

Запримітила це не відразу. Просто одного разу, коли на роботі випала вільна хвилина, звично кинула оком на балкон у сусідньому будинку. У тій квартирі жила мила і дружня сім’я: мама, тато і дві кумедні руді дівчинки. Мирка любила спостерігати за малечею. І старша, і молодша часто сиділи там, серед горщиків з квітами і бавилися ляльками. Інколи пускали бульбашки чи розмальовували за невеличким столиком, поки їхня мама поруч попивала каву.

Це ж нездорово, отак спостерігати за незнайомими людьми, картала себе Мирка, коли виявила свою любов до шпигунства. Але позбутися звички не могла, бо саме таким затишним та щедрим на щастя вона уявляла своє подружнє життя з Віталієм. Їхнє знайомство вона сприйняла як подарунок долі, бо десь глибоко в душі боялася, що до кінця днів залишатиметься самотньою.

У неї траплялися кавалери, якісь короткочасні романи, але все не так, все не те, чого б їй хотілося. Ці чоловіки були лінькуваті, нецікаві, з обмеженим світоглядом. Деякі з них навіть не намагалися знайти собі роботу, а сиділи на шиї у батьків і вечорами бездумно цмулили пиво.

А Віталію її плани на життя були дуже близькими. Він, як і Мирка, мріяв про стабільний добробут: затишну і простору квартиру, гідну зарплатню, можливість кілька разів на рік відпочивати закордоном. Мріяв і робив усе можливе, щоб його бажання реалізувалися. Мирка зустріла його і відразу зрозуміла: на цього чоловіка варто було чекати стільки часу.

Через п’ять років завдяки спільним заощадженням вони нарешті змогли придбати власне житло й послабити сімейну економію. Тоді Мирка вперше й заговорила про дитину. На її подив Віталій не на жарт роздратувався: вони самі ще не встигли на ноги встати, пожити в своє задоволення. Чи вона хоче плoдити злидоту? Це була їхня перша велика сварка. Згодом Мирка ще не раз під різними приводами натякала чоловікові про бажання стати мамою, але Віталія годі було зм’якшити.

Минуло ще кілька років. Одного разу чоловік повернувся додому надзвичайно сердитий — через нестабільну економічну ситуацію він позбувся роботи. Довго лютував, бо графік його цілей і планів полетів шкереберть. Але треба було щось робити, а невиплачений кредит у банку часу на роздуми майже не залишав. Несподівано для себе Віталій вирішив їхати на заробітки.

Розлуку із коханим Мирка переживала важко, втішала себе лише тим, що скоро вони знову будуть разом. Вона й подумати не могла, що через кілька місяців її чоловік повернеться додому зовсім зміненим: енергійним, з бадьорим блиском в очах, з чужими інтонаціями й сміхом. Щастя від зустрічі Мирка не встигла відчути — ще з порогу Віталій повідомив, що покохав іншу. Вона давно розлучена i вaгiтна від нього. Тому його більше нічого не тримає у цьому місті. Віталій нашвидкуруч продав квартиру, віддавши Мирці її частку грошей, і зник.

А вона залишилася ні з чим. Зовсім спустошена, бо більше десяти років її стабільного щастя розчинилися, як дим. Єдина розрада — ось це вікно, що якраз навпроти її робочого місця, і Віталієві фото. Вона переглядає їх на його сторінці у соцмережі. Там чоловік, якого вона досі кохає, радісний та умиротворений підкидає і пригортає маленького хлопчика. Щоразу, дивлячись на цю дитину, Мирка зітхає: вона б також могла мати такого сина. Чому ж їй не судилося цілувати маленькі ручки і почути таке бажане «мама»?