Мама вмовляла, щоб я відмовилася від дитини

Я зaвaгiтнiлa, коли мені було 16 років. Мамі злякалася говорити про дитину і чекала зручного моменту, щоб все розповісти. Моя мама з самого нapoдження виховує мене одна, батько нас кинув практично з моменту мого нapoдження.

З того часу про батька нічого не знала, та й знати не хотіла.

Мама крутилася на двох роботах, щоб забезпечити нормальну мені життя, а тут я принесла в подолі. Як говорити їй просто не знала. Живіт почав рости, і мама відразу зрозуміла в чому справа.

Новина про мою вaгiтнicть її абсолютно не обрадувала. Ще одну дитину вона не змогла б потягнути. До речі батько моєї дитини, як дізнався про вaгiтнicть, відразу пропав.

Мама стала мене умовляти на aбopт, але цей варіант мене не влаштовував. Думала, що сама впораюся з дитиною. Коли було 15 тижнів вaгiтнocті мене все-таки змогла умовити мама.

Пішли до лікаря, а вона сказала, що пізно ви дівчинки прокинулися. У мене почалася паніка, адже нарешті з моїх очей впали рожеві окуляри.

Тільки тоді я стала усвідомлювати, що можу дати дитині, якщо не працюю, і грошей зайвих в сім’ї немає. Лікар нам порекомендував зробити передчасні пологи на більш пізньому терміні. Для мене це був кращий варіант.

Весь цей час я продовжила ходити в школу і ретельно приховувала від однолітків про свою вaгiтнicть. Навіть кращій подрузі вирішила нічого не говорити.

Час минав, і живіт став активно рости, та й ховала його одягом великих розмірів, але з кожним разом ставало все важче. Незабаром я стала відчувати ворушіння в животі.

Це був прекрасний момент. Розповіла мамі про першому ворушіння, але радості у неї зовсім не було.

Прийшов час, йти робити передчасні пологи, на які я вже передумала йти. Сказала мамі про своє рішення, але вона навіть слухати нічого не захотіла. Потягла мене в лікарню, але я втекла від лікаря.

Йти додому після події боялася, тому думала у кого переночувати. Вирішила піти до батьків батька дитини. Набралася сміливості і прийшла до них.

Все розповіла і реакція була непередбачуваною. Вони були шалено раді, що у них скоро з’явитися внучка або онук. Більш того, вони вирішили повністю мене забезпечувати і мою дитину.

Мама після моєї втечі обірвала весь телефон, але підняти трубку я не наважилася. На наступний день вона чекала мене біля школи.

-Де ти була? Я всю ніч не спала? — кричала мама.

— Я боялася повертатися додому, тому пішла до батьків батька дитини, — розповідала я з опущеною головою.

— Ти навіщо це зробила? Він тебе кинув, а ти вирішила повісити дитини на них. Давай після школи додому і все ще раз обговоримо, — сказала мені мама.

Після розмови я пішла на заняття, а після повернулася додому, де мене чекала мама. На моє здивування мама сиділа в гарному настрої. Вона сказала, що за ніч її думка змінилася.

Вона не готова втрачати і дочку, і онука чи онучку. Такі слова з вуст мами не очікувала почути, але була рада. Свого малюка я успішно доносила і нapoдила в покладений термін. На виписку прийшли всі: мама, батько дитини і його батьки. Побачити всіх їх було несподівано, але приємно.

Як виявилося, батьки мого хлопця змогли донести до нього, що за дитину треба відповідати. Я була божевільна зла на нього, але змогла пробачити.

Стали ми жити у мами, а його батьки допомагали, як обіцяли. До речі, моя мама тепер не чує душі в своєму онукові, від якого хотіла відмовитися рік тому.