– Щo за жінки пішли – дитини винoсити не в змoзі! Ні-ні, ти і вaгiтнiсть – речі несyмісні! – кpuчала свекруха, а я плакала

У родині чоловіка, п’ятниця – час їхати на дачу. У свекрів 16 соток у власності. 16 соток, засаджених від краю і до краю, жоден квадратний метр землі не пустує. Я – типовий міський житель. І для мене це копання в городі з світанку і до заходу – справжня кaтoрга. А вихідні, на мою думку, створені для того, щоб людина відпочила від роботи. Тому, в родині чоловіка я вважаюся білоручкою.

Коли у мене графік роботи був 2 через 2, мене не долали з цими поїздками – у мене не було вихідних з п’ятниці по неділю. Але варто було мені в березні влаштуватися на п’ятиденку – все, відвідування дачі мені зобов’язали. П’ятиденний робочий тиждень не тільки привів до «дачної кризи», а й почав відкривати мені очі на мій шлюб. Це раніше ми з чоловіком практично не бачилися – на тижні ми проводили разом кілька вечорів, а на вихідні він їхав на дачу. А варто було почати щовечора час проводити разом з чоловіком, а кожні вихідні – на дачі, як почали спливати всякі дивні речі в його відносинах з мамою: Чоловік не приймав жодного рішення, не порадившись з мамою.

Навіть в магазині, коли хліба, який ми зазвичай брали, не було, він подзвонив їй і вони півгодини обговорювали, який же хлібець краще взяти. Якось я приготувала салат, так відразу пішов дзвінок мамі – їстівне це чи ні. А ще мама заміняла чоловіка пошуковики – якщо щось його цікавило, він дзвонив мамі, і вже свекруха шукала потрібну інформацію, хоча комп’ютер у чоловіка є.

Поки відносини зі свекрами були більш-менш нормальні, я їздила на дачу, щоб чоловіка не засмучувати. А після того, як у мене зaвмep плiд, коли я була вaгiтною, свекруха наговорила мені гидот:

– Що за жінки пішли – навіть дитини виносити не в змозі? Може, воно й на краще. А то народила б нам незнати що. Ні-ні, ти і вaгiтнiсть – речі несумісні. Тобі і моєму синові треба подумати про розлучення.

Я була у такому стані – ворогу не побажаєш, так що я дуже гостро відреагувала на її слова. Я взагалі не розуміла, як можна було сказати подібне? Адже мова йшла про її ненароджена онука. І, раз в словниковому запасі свекрухи не знайшлося слів підтримки, то вона могла б просто промовчати. А не так. Підтримки від чоловіка я не дочекалася. Він прокоментував слова своєї матері так:

– У нашій країні – свобода слова, і моя мама мала право висловити своє ставлення до події.

Саме після цих слів чоловіка, я зрозуміла, що мій шлюб приречений. І щоб відразу не розірвати відносини, в яких немає ні краплі поваги, я вирішила розтягнути агонію нашого шлюбу, сподіваючись на диво.

Варто було мені прийти в себе, як дачна амністія за станом здоров’я закінчилася. Свекруха, в четвер увечері, подзвонила моєму чоловікові і повідомила, у скільки вони за нами заїдуть. Просто подзвонила і повідомила час, як зазвичай навіть не поцікавившись нашими планами. Хоча, про які, до біса, планах може йти мова, якщо мій чоловік їздить на цю дачу з квітня по жовтень кожні вихідні? Я вперлася – не поїду і все тут.

– Мила, ти – всього рік, як члeн нашої родини. І зрозумій – у нас так прийнято. І ти, як моя дружина, будеш робити так, як прийнято. – повідомив мені чоловік.

– А ти не думаєш, що про те, як прийнято у вашій родині, мене треба було попередити до того, як ми одружилися? – поцікавилася я. Ті півроку, що ми зустрічалися до шлюбу, поїздки на дачу носили необов’язковий характер. І мені ніхто не сказав, що пахання на городі коли-небудь буде моїм обов’язком.

Чоловік, під час цукерково-букетного періоду, був нечастим гостем на городі – ми проводили вихідні разом, якщо мої вихідні випадали на суботу-неділю. Але, відразу після весілля, чоловік жодного разу не залишився зі мною вдома під час садово-городнього сезону. Вчора, після скандалу, чоловік поїхав зі своїми батьками колупатися в земельці. А я збираю речі. Завтра переїду, вранці, щоб з чоловіком не зіткнутися. А на наступному тижні подам на розлучення. Нехай він шукає іншу дурочку, яка буде горбатитися на городі його Мамані. Адже свекри не для себе все вирощують – на продаж. Вона мені якось обмовилася, з натяком, що колишня дівчина мого чоловіка навіть торгувала їх урожаєм, стоячи на вулиці близько їх машини. Ех, треба було їм робітницю шукати, а не її синові зі мною одружитися. Шкода звичайно, що так все вийшло. Я думала – заміж один раз і назавжди. А якщо не розлучуся, що мене чекає? Танці і танці під свекрушину дудку навколо багаття на її дачі? Ні, дякую.