8 березня: кому заважає жіночий день

Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович виступив з ініціативою скасувати ряд державних свят, пов’язаних, на його думку, з радянським минулим нашої країни. У їх число потрапив і традиційний Жіночий день 8-го березня. Основним аргументом на користь скасування є той факт, що офіційний святом цей день є тільки в пострадянських і деяких африканських країнах.

Населення поставилося до ініціативи неоднозначно. З одного боку, люди, звичайно, підтримують декомунізацію, але з іншого – ми звикли до першого весняного свята занадто сильно. Портал Знай.ua розповідає про те, що необхідно знати про історію та значення 8-го березня.

Боротьба за рівноправність

Серед різних версій походження Жіночого дня є і дуже екзотичні. Наприклад, всюдисущі конспірологи вважають, що цей день пов’язаний з іудейським святом під назвою Пурім, і підлою царицею Есфірь, яка підмовила свого чоловіка, перського царя Ксеркса, влаштувати масові вбивства. Звичайно, всерйоз такі версії ми розглядати не будемо. Особливо з урахуванням того, що Пурім не має чіткої дати і збігається з восьмим березня лише зрідка.

Зосередимося на історичних фактах. Кінець XIX століття і початок XX – це період дуже серйозної боротьби жінок за свої права. Зараз це може здатися дурістю, але в багатьох розвинених, здавалося б, країнах жінки не мали навіть самих базових прав, не могли навчатися багатьох професій, брати участь у політичному і громадському житті, обиратися і бути обраними на серйозні посади. А зарплата жінок-робітниць фабрик, наприклад, були істотно нижче получки робітників-чоловіків.

Рух суфражисток досить жорстко і активно намагався вплинути на ситуацію. В рамках цієї боротьби 8 березня 1908 року в Нью-Йорку відбувся мітинг. На заклик соціал-демократичної жіночої організації близько 15000 жінок вийшли на вулиці і пройшлися маршем через усе місто. Їх основні вимоги були прості: скорочення робочого дня, оплата праці нарівні з чоловіками і виборче право.

Через рік Соціалістична партія Америки закликала щороку відзначати національний жіночий день кожної другої неділі лютого. А ще через рік, в 1910-му, суфражистки з США приїхали в Копенгаген на на другу Міжнародну конференцію жінок-соціалісток. Там вони познайомилися з комуністкою Кларою Цеткін, і разом розробили концепцію жіночого дня.

Само собою, їх бачення такого свята не мало нічого спільного з букетами квітів і коробками цукерок. Передбачалося, що в цей день жінки будуть влаштовувати мітинги і взагалі всіляко привертати увагу громадськості до своїх проблем.

Уже в 1917 році, в самий розпал революційних подій, 8-саме го березня (23 лютого за старим стилем) робітники, серед яких було багато жінок, влаштували мітинг в Петрограді, з вимогою рівноправності. У 1921 році, як тільки відгриміла Громадянська війна, більшовики негайно зробили цей день святковим. А з 1966 року він став ще і вихідним.

Але не треба думати, що восьме березня завжди відзначали тільки соціалістичні країни. У 1914 році це свято відзначали відразу в шести країнах: Австрії, Данії, Швейцарії, Нідерландах, Німеччині та Росії. Потім почалася Перша світова війна і про це забули.

Але мітинги, які жінки проводили щорічно протягом майже десяти років дали свої плоди. Вже до 1920 року повне або часткове право голосу отримали, мешканки Ісландії, Данії, Норвегії, Фінляндії, Австралії та Нової Зеландії. І це був тільки початок.

Свято в СРСР і зараз

Радянський Союз вважався країною переможного соціалізму, а комунізм і загальне щастя здавалися громадянам не такою вже і далекою перспективою. Тому ніякої реальної боротьби за права жінок в СРСР не було, прийнято було вважати, що радянські жінки і так мають усю повноту прав і свобод.

Звичайно, реальність, як це зазвичай і буває, була далеко від гасел та декларацій. Досить сказати, що за весь час існування Радянського Союзу жінка всього лише один раз була міністром. При цьому Катерині Фурцевій дісталося саме “не мужнє” крісло міністра культури.

Простим громадянкам СРСР доводилося і того гірше. Більшість жінок продовжували виконувати ту ж саму роль прислуги і кухарки, тільки ось говорити про це вголос було не прийнято. А Жіночий день, який повинен був стати днем ​​боротьби, став звичайним і досить банальним святом, коли у чоловіків прийнято не особливо лаяти дружину, і може що-небудь їй подарувати.

Зараз таке хибне розуміння суті восьмого березня в цілому зберігається в суспільстві, за 26 років незалежності в цій сфері мало що змінилося.

Скасовувати чи ні?

З одного боку, свято в тому вигляді, в якому він існує зараз, не несе ніякого сенсу. Абстрактний день жінок, хоча жінки і в інші дні існують.

Але з іншого – замінювати його не менше абстрактним Днем Сім’ї, як пропонує Інститут національної пам’яті, так само безглуздо. Раз вже наша країна стоїть на шляху реформ і прагне в Європу, то логічніше було б привести законодавство з цього питання у відповідність з європейським, усунути різницю між чоловічими і жіночими зарплатами (яка ще багато де зберігається, іноді до 30%) і частіше задавати собі питання: “А як жінкам живеться в нашій країні?”. А саме свято можна залишити, їх у нас і так не дуже багато.

8 березня, жіночий день, суфражистки, Клара Цеткін, мітинг, історія восьмого березня, фемінізм, декомунізація, вятрович, свято, вихідний