“Поки не зробиш дарчу, годувати тебе ніхто не буде! Повзи назад до себе в кімнату”

У нашій з сестрою тітки своїх дітей немає. Зате є трикімнатна квартира в центрі міста і проблеми зі здоров’ям. Дядько за життя був пpистpaсним колекціонером, і квартира тітки нагадувала філія музею.

У Люби, моєї сестри, є чоловік-дармоїд, двоє дітей і орендована кімната в гуртожитку. Почувши про хвору тітку Надю, Люба з дітьми зібралася до неї в гості, поплакати про своє тяжке життя.

Тітка Надя – досить неприємна жінка, вічно всіх виховує, і на все має свою думку. Природно, тільки її думка була єдино вірною. Вона пару років намагалася закликати мене з чоловіком до себе, натомість обіцяючи квартиру. Квартира у нас є, від привабливої ​​пропозиції тітки Наді ми відмовилися, але не залишили хвору жінку без допомоги: ми іноді привозимо їй продукти, купуємо ліки, я прибирала у неї вдома. І ми робимо це не заради житла, а, скажімо так, карму почистити – просто добру справу.

Не знаю як Любі вдалося, але вже через кілька днів після свого візиту до тітоньки, вона пакувала речі, дітей і чоловіка і переїхала до тітки Наді.

Відносини з сестрою у нас так собі: вона мені заздрить. І чоловік у мене роботящий, і дитина – розумниця, і з житлом та роботою проблем немає. Єдине, для чого телефонує мені сестра, це попросити грошей у борг. А так як пам’ять у сестри – куца, то борги вона ніколи не повертала.

З другою вагітністю та клопотами про наpoджену доньку, тітка Надя була трохи закинута: чоловік відвозив їй пакети з смакотою і корисними речами, поки я лежала на збepeженні та в пoлoгoвому будинку.

Коли доньці виповнилося півроку, ми з нею поїхали знайомитися з тіткою Надею. Підійшовши до дверей квартири, я почула крики сестри:

– Поки не зробиш дарчу, годувати тебе ніхто не буде! Повзи назад до себе в кімнату!

Я рішуче натиснула на дзвінок. Люба відкрила двері, не маючи наміру пускати мене всередину і почала грубіянити:

– Що, теж за квартирою прибігла? А ось дуля тобі!

У квартиру нас пустили тільки після погрози викликати поліцію.

За той рік, що я не бачила тітку Надю, вона дуже сильно змінилася: стала нижче ростом, сильно схудла і постаріла років на 10. Побачивши мене, моя непробивна, гостра на язик тітка розплакалася.

– Чого ревеш? Розкажи цій як тобі добре з нами живеться і нехай вона провалює. Ще й дитину свою притягла, не полінувалася.

В кімнаті у тітки стояла тільки ліжко. Речі, замість шафи, були акуратно розкладені на підлозі в кутку кімнати. На тітці не було її коштовностей, а на стінах не було жодної картини. Я зрозуміла все так: чоловік сестри як і раніше не працює, і живуть вони на кошти, виручені за продаж тіткиного майна.

Я пішла в туалет, і звідти настрочила чоловікові смс, що тітку треба рятувати, коротко описавши ситуацію.

Я тягнула час, як могла: описувала кожну подію останнього року з усією можливою ретельністю. описуючи перебування в пoлoгoвому будинку, на словах «треба трохи почекати», я знизала тітці руку і підморгнула їй. Тітка, зрозумівши про що я, у відповідь тихенько знизала мою руку.

Сестра все намагалася мене випровадити, в кімнату кожні 10 хвилин заходив її чоловік з питанням:

– А тобі додому не пора? Ось – дитина вередує.

– Їсти хоче. Ти вийди, я погодую, вона засне – відповідала я.

Чоловік приїхав через годину, в компанії місцевого дільничного. Сестра перезирнулася зі своїм чоловіком і двері відкривати вони не поспішали.

– Чоловік за мною приїхав, відкрийте. – повідомила я.

Дільничний став неприємним сюрпризом для Люби і її чоловіка. Я покликала правоохоронця до тітки в кімнату і сказала:

– Ось потерпіла. Особисто чула, що вони її голодом морять, квартиру вибивають. Меблі продали, картини, золото. Дядько антикваріат колекціонував, дім – повна чаша був. А зараз що?

Під верески Люби, дільничний запитав у тітки:

– Заява писати будете?

Тітка, зі сльозами на очах, погодилася.

Сестра відбулася легким переляком. Її чоловікові дали 2 роки в колонії-поселенні. Мама дала притулок Любi, хоча сама років 6 тому виставила її з дому. Мама ще й на мене образилася:

– Я від неї стільки натерпілася в житті, по заслузі їй. Тебе хто просив лізти? Нашу з батьком квартиру ми залишимо твоїй сестрі. Зрадниця!

А ось тітка Надя написала дарчу на мене:

– Я знаю, що ти мене не виженеш. А від мисливців за квартирою мене це врятує. Шкода, що твоя мати так вирішила, але ти теж з порожніми руками не залишишся.

Тітці ми допомагаємо, доглядальницю найняли. Бідна жінка, навіть не уявляю, чого вона натерпілася від моєї нахабної сестри.