Московські попи з парафіянами втекли з літургії через вірш Шевченка (фото, відео)

Вранці, 28 липня, у парку “Слов’янський” міста Володимир-Волинський з нагоди 1030-річчя хрещення Русі священики міста зібралися для святкової літугрії біля пам’ятника князю Володимиру.

Однак святкування закінчилося неочікувано, адже прихожани та священики Успенського Собору обурилися на вірш, який вийшов цитувати житель міста, розповідає місцеве видання “Буг”.

Повідомляють, що служителям Московського патріархату не сподобався вірш, який читав Дмитро Себій, володимирський активіст та борець за незалежність України. Чоловік зачитав присутнім твір Тараса Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим…”.

Вже під завершення вірша священики московського патріархату забрали ікону князя Володимира та почали співати церковні пісні та йти в напрямку храму через парк. Прихожани дещо емоційніше сприйняли твір, дехто перехрещував декламатора, хтось плював в його сторону, а хтось казав, що він “нечиста сила”.

В цей же час священики і прихожани Київського патріархату підтримати декламатора оплесками. А в кінці пролунало “Слава Україні – Героям Слава!”.

У відповідь на це міський голова Петро Саганюк, взявши мікрофон, звернувся до всіх з проханням “обійтися в ці дні без політики”. У списках на сайті ЦВК на виборах до Володимир-Волинської міської ради Саганюк вказаний першим кандидатом від БПП.

Уривок із твору Тараса Шевченка, який розлютив московських попів:

Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились

І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв;
І сонця правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чула б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди.
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… І не буде
Кому помагати:
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! Образ божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать…
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, — і премудрих
Немудрі одурять!