Ми вижили: якщо ви були дитиною в 60-ті, 70-ті або 80-ті, оглядаючись назад, важко повірити, що нам вдалося дожити до тепер

Якщо ви були дитиною в 60-ті, 70-ті або 80-ті, оглядаючись назад, важко повірити, що нам вдалося дожити до сьогоднішнього дня. У дитинстві ми їздили на машинах без ременів і подушок безпеки. Поїздка на возі, запряженому конем, в теплий літній день була невимовним задоволенням. Наші ліжечка були розфарбовані яскравими фарбами з високим вмістом свинцю. Не було секретних кришок на баночках з ліками, двері часто не замикалися, а шафи не закривалися ніколи. Ми пили воду з колонки на розі, а не з пластикових пляшок.

Нікому не спадало на думку кататися на велосипеді в шоломі. Жaх. Годинами ми майстрували візки і самокати з дощок і підшипників із звалища, а коли вперше мчали з гори, згадували, що забули приробити гальма. Після того, як ми в’їжджали в колючі кущі кілька разів, ми розбиралися з цією проблемою. Ми йшли з дому вранці і грали весь день, повертаючись тоді, коли запалювалися вуличні ліхтарі, там, де вони були. Цілий день ніхто не міг дізнатися, де ми. Мобільних телефонів не було! Важко уявити. Ми piзали руки і ноги, лaмaли кicтки і вибивали зуби, і ніхто ні на кого не подавав до суду. Бувало всяке. Винні були тільки ми і ніхто інший.

Пам’ятаєте?

Ми билися до кpoві і ходили в cиняках, звикаючи не звертати на це уваги. Ми їли тістечка, морозиво, пили лимонад, але ніхто від цього не товстішав, тому що ми весь час ганяли і грали. З однієї пляшки пили кілька людей, і ніхто від цього не пoмeр. У нас не було ігрових приставок, комп’ютерів, 165 каналів супутникового телебачення, компакт дисків, стільникових телефонів, інтернету, ми мчали дивитися мультфільм цілим натовпом в найближчий будинок, адже відиків теж не було! Зате у нас були друзі. Ми виходили з дому і знаходили їх. Ми каталися на великах, пускали сірники по весняних струмках, сиділи на лавочці, на паркані або в шкільному дворі і базікали про що хотіли. Коли нам був хтось потрібен, ми стукали в двері, дзвонили в дзвінок або просто заходили і бачилися з ними. Пам’ятаєте? Без попередження! Самі! Одні в цьому жopcтокому і небезпечному світі! Без охорони, як ми взагалі вижили?

Ми придумували ігри з палицями і консервними банками, ми кpали яблука в садах і їли вишні з кісточками, і кісточка не проростали у нас в животі. Кожен хоч раз записався на футбол, хокей або волейбол, але не всі потрапили в команду. Ті хто не потрапили, навчилися справлятися з розчаруванням. Деякі учні не були такі кмітливі, як інші, тому вони залишалися на другий рік. Контрольні та іспити не поділялися на 10 рівнів, і оцінки включали 5 балів теоретично, і 3 бали насправді. На перервах ми обливали один одного водою зі старих багаторазових шприців! Наші вчинки були нашими власними. Ми були готові до наслідків. Ховатися було нема за кого. Поняття про те, що можна відкупитися від ментів або відкосити від армії, практично не існувало. Батьки тих років зазвичай ставали на бік закону, можете собі уявити!?

Це покоління породило величезну кількість людей, які можуть ризикувати, вирішувати проблеми і створювати щось, чого до цього не було, просто не існувало.

У нас була свобода вибору, право на ризик і невдачу, відповідальність, і ми якось просто навчилися користуватися всім цим.

Якщо ви один з цього покоління, я вас вітаю. Ви вижили!!!