Днями у Львові: Соррі, спік інгліш? На Привокзальній мене зупиняє сивобородий чоловік у шкіряній куртці

— Соррі, спік інгліш?

На Привокзальній мене зупиняє сивобородий чоловік у шкіряній куртці.

— Yes. What do you want?

Чувак торкається моєї лівої руки і дуже ламаною англійською каже, що він приїхав з Польщі, і йому треба 5 гривень на дорогу, бо шось там сталося. “Ясно-понятно”, — думаю я, але вирішую ще трохи пограти в цю гру, але вже за моїми правилами 🙂

“Можемо перейти на język polski, — спокійно відповідаю я польською, — Що пану потрібно?” Чоловік дивиться на мене, кліпає очима — такого повороту він не чекав — але через декілька секунд повертається до своєї ролі й вирішує підвищити ставку.

“Но, я пшиєхал ту до Львува, мнє еее… ограбовалі, а тшеба еее..доєхачь до Польські”, — чоловік з серйозним лицем намагається говорити з найкращим польським акцентом, який він може зробити, але виходить десь на рівні Мостисьок із словниковим запасом “курва-пшепрашам, вудка-папєроси”.

— А звідки саме пан є? В пана дуже дивна польська мова.
— Еее… та я єстем польській лемко, то коло граніци, — схоже, чоловік вирішив піти ва-банк і не здаватися до останнього.

Всередині мене все вибухає від сміху, але я не подаю жодного вигляду: “Щооось мені підказує, що пан живе коло граніци, але з інакшого її боку”.

Чоловік дивиться на мене, розуміє, що всі його старання марні. Я починаю усміхатися) Він повертається до свого друга, який, як виявилося, весь час стояв поблизу.

“Куpва, понаїжджало поляків, працювати не дають”.