Бог покарав. Господарка прибігла, плаче: “Як це так, що тільки мою кімнату обібрали?

– У хазяйки, видно, з головою проблеми. У шoці від її заяв, – каже Максим.

Півроку тому переїхав працювати до Києва. Орендував двокімнатну квартиру в Оболонському районі за 6 тис. грн у місяць. Живе в одній кімнаті, друга замкнута – в ній зберігаються речі власниці. Наприкінці квітня вона заявила, щоб за травень заплатив на 3 тисячі більше. Бо в Києві 26 числа пройде фінал футбольної Ліги чемпіонів між англійським “Ліверпулем” та іспанським “Реалом”.

– Питаю: а я до цього яким боком? А вона тільки головою іронічно хитає: “Туристи ж наїдуть. Усі столичні готелі у 100 разів підняли вартість номерів. То чого я не маю права заробити за цей день? І так по мінімуму візьму. А не хочеш – котися на чотири сторони”, – продовжує Максим. – Стримався, щоб не послати. Сказав, що подумаю. А взагалі, дурень я. Знайшов цю квартиру через знайомих. Власниця – їхня подруга. То й договору оренди не підписували. Думав, посоромиться чудити, як маємо спільних товаришів. А воно бачиш як. Безправний. А найприк­ріше, що заплатити доведеться. Бо квартира недорога, поряд із роботою. Та й хазяйка клянеться, що з червня повернемося до колишнього тарифу.

На днях із Максимом зустрічаємося в супермаркеті. Він – у доброму настрої.

– Квартиру позавчора пограбували. Злодії вдень залізли, зламали два замки, – говорить. – Вибили двері до кімнати з хазяйськими речами. Вона там коштовності свої зберігала й частину грошей, які я платив. Тисяч 15 точно було. Винесли все. А я готівки в хаті не зберігав. Ноутбук, планшет, фотоапарат – теж на місці. Господарка прибігла, плаче: “Як це так, що тільки мою кімнату обібрали?”

– А ти що відповів? – питаю.

– Це вас Бог покарав – за жадібність.