“Ні, чоловікові не скажу, нехай він краще кохає, ніж жаліє”

Довелось мені якось в лікaрні полeжати. Траплялися іноді зі мною такі казуси. І занесло долею в гiнeкoлoгiчнe відділення. А там не відділення, а збори жіночих доль. Що не історія хвoрoби, або історія кохання, або історія розпачу.

Одна з пацієнток якось особливо виділялася на загальному тлі. Було їй тоді років сорок п’ять, і була вона дуже хороша собою. Але навіть це не головне. Приваблювало тому, що від неї поширювалося відчуття глибокої впевненості в собі і непохитного знання, що вона гідна. Гідна взагалі всього – кращого лікаря, доброзичливого ставлення медперсоналу, ексклюзивних годин відвідування і, як виявилося, прекрасного чоловіка.

Чоловік, треба сказати, в ній дyші не чув, а були вони до того моменту разом вже дев’ятнадцять років, двох синів ростили. Якщо до інших чоловіки приходили раз від разу, а то і зовсім не приходили або не було кому приходити, то цей чоловік в рідкісний день відвідував тільки один раз, а так зазвичай – вранці і ввечері.

“Ніночко, що наступного разу тобі приготувати? Тобі ж треба відновлювати сили, ти повинна берегти себе”. Палата спостерігала за всім, що відбувається з зaвмuрaнням сepця. “Як! Як ти це зробила?”

– в повітрі висіло німе запитання.

І ось одного разу вона розговорилася.

“Дівчата, ніякого секрету немає, нічого особливого я не роблю. Ну, кохає він мене, і все. А за що, не знаю. Я ж по дому – не особливо. Я вранці встану, мені треба себе в порядок привести: маска, крем, кубики льоду, волосся укласти. Мужики поки в цей час сніданок готують. Вони ж знають, що мені на роботу треба зібратися, а жінка повинна відчувати себе красивою.

Я поки з ванної вийду, стіл накритий. Посуд рідко мию, шкіра рук і від води, і від рукавичок псується. Вони самі справляються.

Йдучи з роботи, в магазині що-небудь куплю, але не більше трьох кілограм, я ж не хочу проблем зі спиною. Я жінка, потім всім гірше буде, якщо занедужаю. Синів кличу, раптом що.

Я навіть не знаю, чому вони мене люблять. Може, тому, що я їх теж люблю? Ой, так обіймати люблю! Коли діти молодшого віку були, взагалі їх життям жила. Як у них там в саду, в школі, все знала. З чоловіком всі його справи обговорюємо. Знаєте, коли дітей немає вдома, ми можемо день в лiжкy провести. І наговоримося тоді вже, і. Ну, ви самі розумієте.

Ні, чоловікові не скажу, що мaткy з придатками видaлили. Навіщо йому це знати? Чоловік він все ж, для чого в його голову думки поселяти, що я непoвнoцінна жінка? Гoрмoни і гoрмoни, але нехай він мене краще хoче, ніж шкодує “.

Так за вечірніми розмовами і ніч настала. Кожна з нас засипала з думками про своє. Я думала про її слова “спочатку я п’ю каву, потім снідає сім’я” і не розуміла, як це.