Немає ніяких “братів”. Є Росія і є Україна – зірка “Кіборгів”

 

Ясиновський грає в театрі, знімається в кіно, вихідними співає у церковному хорі, а разом з цим виховує маленьку доньку. У картині Ахтема Сеітаблаєва акторові дісталася роль досвідченого захисника Донецького аеропорту з позивним “Гід”, прототипом якого став відомий на передовій виходець із Криму.

Як проходили зйомки, про що насправді розповідає фільм “Кіборги”, як вплинув на українців Майдан і чому про “братерство” росіян і українців не може бути й мови. Про це та інше в двох частинах інтерв’ю Романа Ясиновського “Обозревателю”.

– Романе, в Україні відбулася прем’єра фільму “Кіборги”. Знаю, що ви на неї дуже чекали. Які перші враження? Чи таку реакцію глядачів очікували?

– Насправді ми всією командою дуже вражені і дякуємо всім, хто ходить на фільм. Знаю багато тих, хто дивиться по декілька разів. Буває, що люди підходять після показів, дякують і кажуть, що приходять вже вдруге, чи втретє.

Ми й робили цей фільм для того, щоб так було. Щоб люди відчували, максимально чесно сприймали цей фільм, тому що ми теж намагалися бути максимально чесними. Не тільки актори, а всі. Режисер, продюсер, оператор, сценарист. Починаючи від Наталки Ворожбит (сценарист “Кіборгів” – ред.), закінчуючи найменшими ролями в нашій картині.

– У багатьох залах люди аплодують. Це, напевне, теж показник.

– Ви знаєте, всюди аплодують, де б я не був. Друзі пишуть, взагалі багато незнайомих людей пишуть у Фейсбук, дякують і кажуть, що зал аплодував стоячи.

– “Гід” чи не один з найяскравіших героїв картини, як на мене. Наскільки легко було вжитися в роль? Чи є у вас якісь спільні риси з персонажем?

– Я б не сказав, що “Гід” схожий на мене в житті. Так, я теж деколи люблю жартувати (замислився). Можливо, не так як “Гід” (сміється).

Не знаю як, але коли я вперше прочитав сценарій, я одразу зрозумів, що хочу грати саме цього героя. І таким справжнім поштовхом для мене була його фраза “Я люблю Україну”, цей епізод. Фраза ніби проста, не важко ж сказати “Я люблю Україну”, але я настільки відчув її, що зрозумів – хочу грати “Гіда”.

Плюс мені було дуже цікаво все те, що він робить. Одразу написав Ахтему у Фейсбук, що хочу потрапити на проби. Мене покликали, але у той час я був в Одесі, і я записав проби на камеру.

– Просто епізод із сюжету мали зіграти на камеру?

– Так, мені вислали сцену, я її відпрацював, як сам відчув. А допоміг зняти її наш дуже хороший оператор Олександр Кришталович. Підіграли актори із фільму “Сторожова застава” Роман Луцький і Олег Волощенко. Потім надіслав Ахтему. Проба йому сподобалася і я вирушив у Київ.

– Який епізод за участі “Гіда” видався найскладнішим для вас на знімальному майданчику?

– Ви знаєте, ми настільки були заряджені Ахтемом і всіма людьми, які були навколо нас, що я б не сказав, що щось давалось важко. Фізично – так, звичайно, було важко. Мороз у перші дні зйомок.

– Почали ж у лютому під Києвом, якщо не помиляюся?

– Так, 9 лютого було десь -17, наскільки пам’ятаю. До цього ж в перший день приїхали журналісти, для мене це було не дуже звично, багато уваги і в цей день ми повинні були ще й знімати. Тобто були якісь моменти, які здавалися важкими, але ми знали, що ми робимо одну велику справу, знали, для чого ми це робимо і мали зробити все це максимально чесно.

– Одним з непростих епізодів, мабуть, був той, де “Гід” зривається і б’є полоненого. Ви мали зіграти таку реалістичну істерику, нервовий зрив.

– Так, напевне. Я програв цю сцену разів дванадцять. Але це робота яку я люблю, просто вмикаєшся і граєш. Потім “Стоп!” – вимкнувся, все. Мені це дуже подобається, чим складніше, тим краще.

Я намагаюся робити свою справу чесно, і дуже хотів би, щоб всі українці робили свою справу чесно. Тоді ми зможемо побудувати сильну країну. Кожен каже: “Це не так”, “Те не так”. Треба починати з себе і робити це чесно, на 100% і тоді ми переможемо.

– Наскільки відомо, всі прообрази головних героїв існують реально, це реальні хлопці, чоловіки, учасники тих подій у аеропорту. Наталя Ворожбит навіть їздила до зони АТО на пошуки цих людей.

– Так.

– Чи знайомі ви зі своїм прообразом? Чи відомий вам той справжній “Гід”?

– Так, знаю його (посміхається). Раніше не знав, спеціально не знайомився, щоб не зіграти тільки його, не скопіювати. Це позивний “Татарин”, Марлен Місіратов, дивився його інтерв’ю, фото. Чудова людина, він дійсно пройшов через всі ці біди, через те, що відбувалося з моїм героєм. Він був у полоні, втік з Криму і одразу поїхав на Донбас. Він герой.

Найбільше я намагався у цій ролі показати таких хлопців. Вони звичайні люди, але те, що вони роблять, робить їх героями.

– За яких обставин познайомилися з “Татарином”?

– Я так само написав йому у Фейсбуці. Якось запитав нашого головного консультанта – це позивний “Доцент”, Кирило Недря, кажу: “А ти знаєш “Татарина”?” А він каже: “Так, він в мене в друзях”. Я одразу знайшов його, написав, подякував. Він і не знав, наскільки мені допоміг, що був одним з основних моїх прототипів.

– Тобто Наталя Ворожбит вивчала хлопців, навіть замальовувала собі якісь сцени з їхнього життя.

– Ну от ця сцена, де “Гід” зривається на полоненого, це реальний випадок з життя “Татарина”. Це ситуація з ним у лікарні Мечникова у Дніпрі, після полону. “Девушки любить не будут”, “Кто я после этого” – це його реальні слова.

– Вам особисто доводилося бувати у зоні АТО?

– Ні, не був.

– Звернув увагу, що у картині взагалі не звучить загально прийнята назва “АТО”, всі герої називають війну своєю назвою – війною в Україні. Це навмисно?

– Так не було, але не думаю, що навмисне. Фільм не про АТО, а саме про оборону аеропорту. І взагалі “Кіборги” не про війну, вона є обставиною у фільмі. Там головне не те, що ми воюємо, які ми войовничі. Ми показуємо те, що є тут і зараз. А саме в цих обставинах народжуються нові люди, нові герої. Справжні мужики, які знають, у якій країні вони хочуть жити.

– На знімальному майданчику були учасники бойових дій, які консультували вас у тих чи інших питаннях.

– Ну от Кирило “Доцент” – він був з нами 70% часу, потім приїздили ще багато хлопців, навіть знімалися в маленьких епізодах. Андрій Шараськин, позивний “Богема”, возив Наталю Ворожбит по зоні АТО, був провідником і був на майданчику, теж знявся в кінці фільму. “Редут” був, “Адам”, позивний “Рахман”, “Маршал” – прототип “Суботи”. Ну а “Богема”, по суті, є прототипом “Серпня”.

На початку зйомок ми постійно щось у них запитували: “Слухай, я правильно автомат тримаю?”, “Слухай, а бронік правильно надів?” і так далі (посміхається).

– Серед ваших ранніх робіт є епізодичні ролі у російських серіалах.

– Так, але це такі незначні ролі

– Як сьогодні стосунки з російськими колегами? Чи пропонують зніматися у них?

– В Росії я не знімався, ті серіали знімалися у нас. Колись тільки їздив на вистави з театром “Дах”, на фестиваль. Зараз є якісь там пропозиції і запрошення від компаній, які працюють на дві країни, але я точно не буду грати там, де українців показують, як дебілів. Ну а в Росії мені точно нічого не пропонуватимуть, “Кіборги” були моєю крапкою (сміється). Принаймні зараз, поки йде війна.

Хоча знаєте, у мене є багато друзів в Росії, які мене підтримують. І це нормально. Це російські актори, але вони й в Україні знімаються, просто не говорять про це публічно. Взагалі зараз в Україні значно менше почали знімати кіно тільки для Росії, українським акторам почали давати ролі головні і другого плану. Це певний рівень, ми ростемо і це клас.

До речі, сьогодні бачив у Фейсбуці рейтинг IMDb фільму “Крым” (1,2) і фільму “Кіборги” (9,7). І це не те щоб “ага, ми втерли вам носа!” Ми не прагнемо показувати, що ми кращі, когось нагинати. Ми просто хочемо показати, що ми живемо у своїй країні, що прагнемо розвивати свою країну, жити своїм життям, як окрема нація, як окремий світовий сегмент.

Немає ніяких “братів молодших” і “братів старших”. Є Росія, є Україна, є Польща, Франція – країни, які повинні мати між собою суто ділові стосунки. Все. А це, що нам нав’язують, що ми якісь там брати, чи не брати. Це просто смішно.

У нас навіть мови різні. Українська більше схожа на польську, словацьку, болгарську, ніж на російську. Ну про яке “братство” ми можемо говорити?