ЧЕРЕЗ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ лікарів за добу від менінгіту загинула 19-річна студентка

Вчора у Переяслав-Хмельницькій центральній районній лікарні померла від менінгіту 19-річна дівчина, студентка ІІІ курсу педуніверситету Олеся Ташлякович.

У гуртожитку Олесі стало погано, їй викликали швидку. Швидка продіагностувала ангіну(!!!), вколола анальгін з димедролом і підсунула папірець про відмову від госпіталізації.

Увечері Олесі погіршало, швидку викликали знов – швидка не приїхала. Подруга повезла Олесю до лікарні на таксі, там дівчину, у якої вже на тілі висипали пухирі, ганяли з поверху на поверх, поки у неї не пішла кров з вух.

Фінал ви вже знаєте. Сьогодні тіло Олесі було відправлено додому, до Рівненської області. У якому стані зараз батьки, які відправляли вчитися до Переяслав-Хмельницького живу-здорову дитину, мабуть, краще навіть не уявляти.

Районна влада тим часом грає у «глибоке занепокоєння». Публікує попередження про менінгіт і про те, як важливо відразу звертатися до лікаря. І ані слова – АНІ СЛОВА! – про швидку, яка поставила «ангіну», про працівників центральної районної лікарні, які футболили смертельно хвору дівчинку з кабінету до кабінету. То до кого звертатися? До коновалів, які проморгали типові ознаки менінгіту, відомі будь-кому, хто проходив курси первинної меддопомоги? Які ганятимуть тебе з поверху на поверх усі ті 6 годин, після яких будь-яка допомога вже не матиме сенсу?

Те, що у ЦРЛ, як і у всій сфері Переяслав-хмельницької охорони здоров’я, коїться бардак, – це вже давно не секрет. Досі здавалося, що там вже було все: і розтрати (про які тільки два тижні тому доповідали на засіданні комісії райради з питань законності), і доїння пацієнтів на користь приватних аптек та лабораторій, і головний лікар, який під «дахом» голови РДА Андрія Пряхіна незаконно працює без контракту і таким чином залишається як би «не при ділах».

Ну і ось тепер помирає молода дівчина – дівчина, яку можна було врятувати. І це найжахливіше, бо менінгіт – це не вирок, він ВИЛІКОВУЄТЬСЯ за умови вчасної меддопомоги. Олесі цю допомогу не надали, хоча могли (і повинні були!) це зробити. То скільки ще дітей має загинути, щоб на весь цей злочинний безлад нарешті звернули увагу? Скільки ще жертв треба вкинути в пащу цим людям, яких і людьми язик не повертається назвати, які наживаються на людських життях?

Сьогодні батьки Олесі отримають тіло своєї доньки. Тут навіть слова співчуття підібрати не можна – нема на світі таких слів. У Олесі попереду було ще все життя, але це життя у неї відібрали.

І тут вже нічого не змінити.